Ми з друзями їхали відпочивати на море. Так як ми були ще зовсім бідними – обрали для поїздки потяг з плацкартним вагоном.
Нам було цікаво розмовляти, грати в різні ігри. Ми зайняли три купе в вагоні, разом з боковими полицями.
Лише одна полка була вільною, бо нас було сімнадцять. На одній із станцій до нашого вагону зайшов старенький дідусь. На вигляд був, як ті мудреці, яких описують в історіях.
Він мав довгу білосніжну бороду, і незважаючи на теплу погоду був одягнутий в каптура.
Коли наступив вечір, ми вирішили випити хто чаю, а хто ароматної кави. От тільки у провідника не було такої кількості чашок, до яких ми звикли. Це я говорю про стандартні кружки залізниці – скляні стакани у залізних підстаканниках.
Тому нам принесли чайника з гарячою водою, і дві ємності з розсипним чаєм і кавою і підноса з різними чашками і кілька стаканчиків з твердого пластику про запас.
Ті чашки були наче зібрані з різних домівок. Серед них були і з фарфору, і скляні, і пластмасові. Одні виглядали як антикварні, а інші якісь побиті. Ми всі накинулися на підноса, щоб обрати собі кращу з них.
Тоді цей мовчазний старий дідусь з бородою мудреця промовив:
— Кожен вибрав собі красиву і дорогу чашку, а от побиті ніхто не обрав. Тобто ви хочете отримувати в житті все тільки найкраще. І саме тут беруть свій початок всі ваші проблеми. Адже кава і чай однакові на смак з різних чашок, навіть якщо це буде звичайно миска. Краще насолоджуйтеся смаком кави, а не воюйте за красиві чашки.