Месть чоловіка виявилася не по адресу… 😒🌿
З роками почуття лише зміцнювалися, викликаючи заздрість у всіх довкола. Сім років у їхньому домі не пробігла жодна чорна кішка. Лише один момент турбував Станіслава — німий супутник щасливого подружжя — ревнощі.
За характером вольовий, він не дозволяв їм вириватися назовні, придушуючи підозри в собі. Та хто знає, що діялося в глибині душі підводника, коли він бачив захоплені погляди чоловіків на дружину й чув лестощі від колег на святкових бенкетах.
Ззовні нічого не зраджувало його тривоги. Навіть Оксана не помічала чоловікових сумнівів, та й не дуже намагалася. А Станіслав мовчав, дозріваючи, як нарив перед вибухом.
Корабель вийшов у море на чергове завдання. Звична схема: десять днів стресу, безсоння й напруги. Рано-вранці Стас поцілував дружину, потіпав по голові сина, що спав, і, обіцяючи повернутися через тиждень, вирушив виконувати свій обов’язок. Море було неласкаве, техніка постійно ламалася, і Станіслав, який служив у механічній службі, не вилазив з-під агрегатів.
Ще гірше було почути наказ повертатися до бази через масові поломки. Але гнів згладжувала одна думка: тепле ліжко Оксани чекало на три дні раніше. І, оскільки його чоловіча сила сумувала не менше, весь шлях додому він провів у піднесеному стані, малюючи в уяві приємні сценарії.
У базу повернулися пізно ввечері. Навіть не випивши традиційної стопки за прибуття, Стас мов скажений кінь помчав додому. Уявляючи, як прихилиться до гарної грудей дружини, він добіг до дверей, рвучко піднявся на третій поверх і зупинився перед рідним порогом.
Була перша година ночі. *»Вони сплять»*, — подумав він, уявляючи, як непомітно підбереться до ліжка й здивує Оксану. Обережно вставивши ключ, він увійшов у квартиру.
Замок працював ідеально — механік дбав про нього. Але, на його подив, дружина, схоже, не спала: з кімнати линув світло й чулися якісь звуки. Не роздягаючись, навіть не знявши кепки, він підійшов ближче.
Під ложечкою занудило. Через щілину в дверях він побачив те, на що не сподівався навіть у найжахливішому кошмарі.
На його ліжку, розкинувши ноги й зібгавши білясове волосся, лежала жінка. Над нею стояв оголений чоловік, ритмічно рухаючись. Жінка кричала так, як ніколи не кричала зі Стасем.
Його життя розбилося вмить. Скільки він стояв, паралізований, не знав ніхто. Але коли прийшов до тями, вже не міг контролювати себе.
Охоплений лютью, він шарив по поясі у пошуках зброї. Тієї не було. Кинувся на кухню — перше, що потрапило під руку, була виделка. Гарна, мельхіорова, з набору, який подарували на весілля.
Стиснувши її в руці, він кинувся назад і, як ураган, вдерся у кімнату. Розмахнувся з усієї сили — і влучив точно між ніг зрадника.
Крик, що рознісся після удару, не піддавався опису. Ветеран з сусідньої квартири, який пройшов війну, прокинувся з криком *»Бомба!»* і підняв на ноги всю родину.
Сусіди зверху перелякалися так, що діти обмочилися, а дорослі ледве втрималися. А сусідський вівчар вив до ранку, наче оплакував чиюсь смерть.
Залишивши виделку там, де вона була, Стас різко розвернувся і вийшов. Все, що він хотів — це забрати речі й напитися.
Та в коридорі вже світилося світло. І там стояла Оксана — у домашньому халаті, з волоссям, закрученим у рушник.
Для втраченого Стаса цього вечора вистачило.
— То… твій брат Андрій із дружиною, — промовила вона. — Їх перевели сюди, поки тебе не було. Я їм віддала нашу кімнату, а сама з сином… Та що там кричать?
— Я… тут… виделка…
— Я в душ ходила. Вдень напір слабкий, а ночу йде гарно. Слухай, Стасику, у них щось не так…
— Ага… — лише й встиг вимовити він, перш ніж звалитися в непритомність.
Те, що брат мав приїхати, що його дружина теж біляса, що саме зараз — все це Стас знав. Але червона пісня лютості затмила розсуд.
Усе закінчилося найкращим чином. Андрію зашили дупу. Лікар у шпиталі, витягуючи виделку, захоплювався могутнім ударом, а потім похвалив його:
— Ну, тепер геморой тобі не загрожує! У тебе там чисто, як у магістральній трубі.
Спочатку Андрій не міг сидіти, а в туалет ходив зі сльозами. Потім звик.
Його дружині Марії довелося зводити ноги за допомогою медсестер. Заїкалася вона лише три місяці — та й то лише в ліжку.
Врешті все налагодилося. Сім’я не розпалася. Життя йшло далі. Оксана й Стас, як і раніше, гуляли, тримаючись за руки. Сонце сяяло, кораблі виходили у море.
Лише тепер Оксана ховала всі гострі предмети, до дрібничок, а Стас, приходячи додому, довго дзвонив у двері.
Щодо Андрія з друАле з того вечора Станіслав завжди перевіряв, чи справді голос у кімнаті належить дружині, перш ніж увійти.
