Все почалося, коли я отримав пропозицію про роботу в Польщі. Це була можливість покращити своє фінансове становище і забезпечити краще майбутнє для себе і Марічки. Ми обговорили цю пропозицію разом, і Марічка, хоч і не була щаслива з моєї рішення, підтримала мене. Вона зрозуміла, що це була можливість для нас.
Таким чином, я відправився до Польщі з надією на краще майбутнє. Розлука з Марічкою була важкою. Кожного дня я скучав за нею і відчував біль у своєму серці. Листувалися ми, розмовляли по телефону, але це не могло замінити фізичної присутності один одного.
Моє життя в Польщі було напруженим, особливо після початку війни. Я працював важко, дотримуючись графіку та зусильно стараючись зробити все, що було в моїх силах. Я залишався вірним Марічці, але це не означало, що я не почував відсутності її рядом. Часом мені здавалося, що я втрачаю її.
Минуло кілька років, і ми продовжували підтримувати зв’язок, але поступово стали помічати, що наші розмови стають короткими і поверхневими. Марічка була зайнята своїми речами, а я не мав сили докладати додаткових зусиль, щоб зберегти наші стосунки.
За час, що я у Польщі, я почав розуміти, що втратив більше, ніж здобув. Моє серце боліло від відсутності Марічки, і я розумів, що ніщо не може врятувати наші стосунки.
У Польщі я познайомився з Оленою, чарівною і енергійною дівчиною з сусідньої місцевості. Вона була працівницею у тому самому місці, де й я працював. Ми проводили багато часу разом, працюючи пліч-о-пліч і допомагаючи один одному. Ми стали хорошими друзями і нас зв’язувала спільна мета і амбіції.
З кожним днем наші почуття поглиблювалися, а зустрічі перетворювалися на щось більше, ніж просто дружбу. Олена була веселою, життєрадісною і завжди підтримувала мене в складних моментах. Її компанія стала моїм втечем від туги за Марічкою і невпевненістю в моїх рішеннях.
Та не зважаючи на нашу близькість, я ніколи не розлюбив Марічку. Вона все ще була в моєму серці, і ніхто не міг замінити те, що ми мали разом.
