Ще з дитинства Оксана не вважала себе гарною, навіть у дзеркало зайвий раз намагалася не дивитися. Через це і про хлопців у шкільні роки майже не думала, більше про навчання, навіть отримала золоту медаль по закінченню школи.
У студентські роки особливою популярністю серед чоловіків вона теж не могла похизуватися. Тому коли Оксана ледь не найперша серед одногрупниць вийшла заміж, дивувалися всі — і в університеті, і просто знайомі. Окрім батьків, тому що саме мама наполягла на тому, щоб донька прийняла пропозицію старшого на п’ять років від неї чоловіка, хоч і знала, що та не любила його. Богдана мама вважала хорошою партією для своєї дочки, він був інженером на складі, на дівчат багато уваги не звертав, думаючи, що їм потрібні золоті гори і купа грошей. А Оксана вразила його, була зовсім не схожа на інших. Хоч і не перша красуня, але кмітлива, скромна, не здавалася меркантильною, і з гарної сім’ї — те, що потрібно для сімейного життя.
Після одруження пара оселилася в квартирі, яка дісталася Богдану після смерті бабусі. Оксана від початку взялася дбати про родинне вогнище. Жінка завжди підтримувала затишок та порядок, чоловік був завжди ситий, а сорочки вчасно випрані, випрасовані та розвішані. Свекруха не могла нарадуватися своєю невісткою, всім хвалилася, як же її сину пощастило.
Після закінчення університету Оксана пішла працювати до проектного бюро, але поки розвивала свою кар’єру, помітила, що чоловік став все більше віддалятися та ставитися до неї вже не так добре, як колись. Особливої романтики у них ніколи і не було, але навіть тої поваги і бажання догодити вже майже не лишилося.
Якось вона ненароком почула розмову свого Богдана з його хорошим приятелем Андрієм. На питання товариша, чи не переймається її чоловік тим, що у Оксани на роботі самі чоловіки, чи бува не заглядаються на молоду розумну дівчину, той відмахнувся, мовляв, кому вона треба. І хоч давно вже прийняла його байдужість, на очі самі навернулися сльози. Протягом всього наступного тижня Оксана почувалася слабкою, сил ледве вистачало аби приготувати яку не яку вечерю чоловікові. Занепокоїлася своїм станом, пішла на обстеження — виявилося, вона завагітніла.
Особливої реакції на цю новину у чоловіка не було — вислухав за вечерею, прийняв до уваги і пішов дивитися улюблену передачу. У той же вечір Оксана знайшла на його одязі біляве довге волосся і зрозуміла, що у чоловіка є коханка. Нічого не сказала. Та й що тут скажеш? Натомість вирішила зосередитися на своєму становищі, дбати більше про себе та малюка.
Вже будучи на останньому місяці вагітності, Оксана повернулася додому після огляду у лікаря і знайшла незрозумілий конверт у вхідних дверях. Лист виявився від коханки чоловіка. Вона писала, що познайомилася з Богданом на заводі, де вони разом працювали, не знала, що він має дружину, і так сталося, що через певний час їх потяємних зустрічей вона завагітніла. Коли чоловік про це дізнався, то подбав, щоб її звільнили з заводу, і тепер вона без копійчини, а нову роботу не виходить знайти. Як чують, що дівчина чекає на дитину — відмовляють. До батьків піти не може — вони ніколи їй не пробачать такого сорому, тож допомоги чекати не має звідки, але ж дитинка не винна ні в чому.
У той самий вечір Оксана вже їхала в таксі за адресою, яку дівчина — Марія — залишила в листі. Перед тим зайшла до супермаркету і накупила необхідних продуктів, вітамінів, а з дому взяла деякі дитячі речі з тих, що вже купила для свого малюка.
Марія орендувала кімнатку за містом у старенької жінки, теж мала ось-ось народити — останній місяць. Жінки проговорили на кухні до самої ночі, відкрили душу одна одній, і Оксана тільки впевнилася у своїх намірах допомогти дівчині. Вона повела її до лікаря, у якого планувала народжувати, зняла їй кращу квартиру недалеко від себе та прикупила ще дитячих речей. Аж до пологів жінки підтримували зв’язок і дуже зблизилися. Народили вони діток з різницею всього у день, Оксана — хлопчика, Марія — дівчинку. Але після пологів молода дівчина відмовилася від доньки та зникла. Чи то злякалася, чи так і планувала — хто його знає.
Без зайвих роздумів Оксана забрала новонароджену дівчинку собі, хоча ніхто з родичів чи друзів не зрозумів її в цьому і не підтримав. Погортавши список контактів у телефоні, вона подзвонила Андрію — тому самому приятелю чоловіка. Він і раніше завжди був на її боці та допомагав у неприємних ситуаціях, тож і тепер тільки на нього і лишалося сподіватися. Попросила відвезти її з дітками та речами на ту ж квартиру, яку раніше орендувала для Марії, і він допоміг.
Минуло вже десять років, за цей час Оксана розлучилася з Богданом та вийшла заміж за Андрія, а дітки їх вже ходять в третій клас. Дівчинку батьки люблять, наче рідну, і щасливі, кохаючи одне одного. А Марія у їх житті так більше і не з’явилася.
