Оксана завжди була слухняною дитиною. Вчилася добре, не створювала мамі з бабусею особливих клопотів. Але у випускному класі все змінилося — вона закохалася. Тепер Оксана прогулювала уроки, грубила, яскраво фарбувалася. Наталка випадково знайшла у шухляді дочкині дорогі косметичні засоби.
— Мені подарували, — відповіла донька.
— А хто ж такий щедрий? — зацікавилася Наталка.
— Андрій.
— Отак? А відкіля в нього гроші? — Наталка подумала, що це однокласник.
— Він уже працює.
Отак мама й дізналася, що її донька зустрічається не з хлопчиком, а з дорослим чоловіком, який закінчив університет і має роботу.
— Ти ж розумієш, що ще замала для таких стосунків? — почала Наталка.
— Я не маленька. Тобі можна було, а мені ні?
— Я не зустрічалася з дорослими… Стій, ти що, вагітна?
— Так, мамо, — вигукнула Оксана. — Ти народила мене у вісімнадцять. Яблучко від яблуні недалеко падає, як то кажуть.
Наталка в жаху дивилася на доньку.
— Все, я пішла.
— Куди?! Ми не домовилися! — Наталка кинулася за нею. — А уроки зробила? Скоро іспити…
Оксана різко випрямилася, здула з обличчя прядку волосся й викликаюче глянула на матір:
— Уроки?.. А ти сама до кого затримуєшся по вечорах? Думаєш, я не знаю?
Наталці здавалося, що вона обережна, а донька ні про що не здогадується. Але Оксана кинула на неї переможний погляд і вийшла.
— Оксано! — безсило скрикнула Наталка у зачинені двері.
Вона повернулася в кімнату й сіла на диван. Донька дійсно виросла — і разом із нею виросли проблеми. Вагітна… Господи, не може бути! Треба було давно поговорити, а вона все вважала Оксанку дитиною. Ні, ще не пізно, треба діяти. Але з ким порадитися? Звісно, з мамою.
— Мам, що робити? Оксана зустрічається з дорослим. Вона вагітна… — Наталка вилила матері все по телефону.
— Може, ти накручуєш себе?
— Ні, вона сама сказала.
— Вона вся в тебе. Ти теж мене тоді не слухала. Якби вийшла заміж за того… Як його?
— Та я ж його не кохала! Зараз не про мене.
— Саме про тебе. Будь у неї батько, не шукала б його на стороні.
Наталка зрозуміла, що мати має рацію.
— Мам, а чому ти не дозволила мені зробити аборт? — тихо запитала вона.
— А ти шкодуєш, що народила Оксану?
— Ні, звісно ні, але…
— Ось тобі й відповідь. Уяви своє життя без неї. Головне — не тисни на неї, ще гірше зробиш.
Вони довго говорили. Наталка чекала доньку, не лягаючи спати. Коли Оксана повернулася, мати зайшла до неї в кімнату. Дівчина знімала через голову светр, і Наталка побачила її оголений живіт. Завжди струнка, тепер вона виглядала трохи округлішою. Значить, не брехала. Наталку кинуло в гарячку.
— Скільки ти вже? Три-чотири місяці? — приглушено запитала вона.
Оксана здригнулася й притиснула до живота светр.
— Донечко… — Наталка обійняла її. — Я не сварятися прийшла. Хочу знати, щоб допомогти.
Донька підняла на неї очі, повні сліз.
— Він говорив, що нічого не буде…
— Він знає?
Оксана кивнула.
— І що далі?
— Вибач, мамо…
— Не плач. Як ви познайомилися? Де він працює?
— Він у… Мамо, він хороший. Ми одружимося після іспитів. Він знімає квартиру недалеко.
— Значить, не з Києва?
— Ні, закінчив політехнічний університет минулого року.
— Ти точно хочеш народжувати? А навчання? Не будеш поступати?
— Ні… Але потім вступлю… — принишкло сказала Оксана.
— Добре. Пізно вже. Лягай спати. — Наталка вийшла.
Вона не могла заснути. Хто б заснув після такого? Вона знову переживала власну історію.
У школі їй подобався однокласник, але вони не зустрічалися. Все сталося випадково — він запросив друзів до себе додому, коли батьки від’їхали. Випили, танцювали. Наталці стало погано, він відвів її у свою кімнату й вкрив пледом. Вона заснула, а потім… Все відбулося швидко, і вона подумала, що обійдеться без наслідків. Але не обійшлося.
Коли розповіла матері, та пішла до його батьків. Ті одразу звинуватили Наталку — це вона спокусила їх хлопчика! Але вони не дадуть його зіпсувати…
— Що ви маєте на увазі? Мій чоловік помер, коли доньці було три роки. Інфаркт. А вам варто було навчити сина відповідати за свої вчинки! — сказала тоді її мати й гордо пішла.
Вона змусила Наталку вступити на заочне й не допустила аборту. Як же було важко! Потім було багато сліз, але Оксана виросла, і все здавалося минулим. Доти, поки донька сама не опинилася на її місці.
«Я стану бабусею у тридцять шість…»
Того хлопця батьки відправили в інше місто, і Наталка більше його не бачила. Довго боялася нових стосунків, але потім за нею поНаталка глянула на сплячого в колисці Павлика, потім на Олега, який тримав її за руку, і зрозуміла, що нарешті знайшла свій спокій.
