Ой, дівчата, слухайте, я вам розповім історію, яка варта того, щоб її переповісти по-нашому!
Дякую синові за свято! промовила свекруха за столом, який я накривала цілих 12 годин! А мою відповідь вони отримали рівно через рік.
Ну ви ж знаєте цю картину, так? 31 грудня. У всіх нормальних людей вже майже все готово, а у мене на кухні як на військовому складі. З шостої ранку на ногах. Повітря пахне не ялинкою і мандаринами, а смаженою олією, вареною картоплею і, чесно кажучи, моїм тихим розпачем.
На плиті булькає холодець, у духовці гусак з яблуками, на столі гора овочів для олівє та «шуби». Коротше, звичайний новорічний набір, від якого до вечора вже нудить. А моя родина, як кажуть, виступає у ролі «приймальної комісії».
Чоловік лежить на дивані і з важливим виглядом гукає: «Сонечко, а картопля для олівє не розварилася?». Допомоги нуль, а от контроль на висоті! Дорослі діти, син із невісткою, сидять у телефонах і раз на годину залітають на кухню, щоб утягнути шматочок ковбаси.
А головою комісії, звісно, моя свекруха, Ганна Іванівна. Вона ходить за мною по пятах і дає корисні поради: «Сонечку, майонез треба додавати перед подачею, ти ж памятаєш? А кріпчик краще дрібніше порізати». Ох, дівчата, так і хотілося його їй у волосся засипати! Але я мовчала. Терпіла. Бо ж я ж добра дружина й невістка, я ж маю створити «новорічне диво». Ну, або мені так тоді здавалося.
І ось, як у казці, пробило одинадцяту вечора. Стіл просто тріскає від усього! Все блищить, пахне, святково. Я, вичавлена як лимон, падаю на стілець. Знаєте це відчуття? Руки болять, спина не розгинається, а єдине бажання не шампанського випити, а впасти обличчям у салат і заснути.
Усі розсілися, гарні, святкові. Почали розливати шампанське. І тут свекруха, така урочиста, піднімає свій келих. А я, наївна, ще подумала: може, зараз подякує? Ха, як же!
Дорогі мої! починає вона. Перш ніж провести старий рік, хочу підняти келих за мого чудового синочка, за нашого годувальника! Дякую тобі, рідний, за цей щедрий стіл і за це прекрасне свято!
Дівчата, у мене аж у вухах зазвеніло. Усі радісно крикнули «Ура!», задзвеніли келихами. Мій чоловік аж розправив плечі, гордий, як павич. Ще б пак його ж хвалять! А не мене.
А на мене ніхто навіть не глянув. Ніби гусак сам запікся, а салати зявилися з повітря.
І ось тоді щось у мені клацнуло. Немов хтось перемикач натиснув. Образливо? Та ще як! Я не розплакалася. Не влаштувала скандал. Ні. Вся моя втома раптом зникла, а на її місце прийшла холодна, ясна рішучість.
Я подивилася на їхні щасливі обличчя й зрозуміла: це був мій останній Новий рік у ролі безкоштовної кухарки.
Весь наступний рік я жила з цією думкою, і вона гріла мене краще за камін. Я була ідеальною дружиною: усміхалася, готувала, але всередині в мене дозрів план.
Справжній, жіночий, мудрий план. Щомісяця я відкладала трохи грошей на окремий рахунок, який назвала «Фонд мого спокою».
Коли влітку зайшла мова про Новий рік, я загадково посміхалася: «Ой, та до нього ще дожити треба!». Чоловік нічого не підозрював. Свекруха була впевнена, що її улюблена кухарка знову все приготує. От наївність, га?
І ось на початку грудня мій план дозрів. Я зробила те, про що мріяла цілий рік.
Я купила собі путівку. І не кудись а в гарний санаторій з басейном, масажами та смачною їжею.
З 30 грудня по 10 січня. Коли я оплачувала, відчувала, ніби купую квиток у нове життя. Це неможливо передати!
Ранок 30 грудня. Чоловік ще спить. Я тихенько зібрала речі, викликала таксі. Поки йшла, усміхалася уявляла їхні обличчя, коли знайдуть мою записку. А на холодильнику я залишила яскравий лист:
«Мої рідненькі!
Цього року я вирішила не заважати головному чарівнику свята, якого ви так гарно славили минулого разу. Вірю він і цього року впорається!
У холодильнику всі інгредієнти для олівє. Рецепт гусака знайдете в інтернеті.
Цілую. Ваша Оксана.
P.S. Повернуся 10 січня. Не сумуйте!»
Ох, як же я хотіла побачити їхні обличчя! Я вже була в машині, коли задзвонив телефон чоловік. Він не говорив, він орав! У його голосі були шок, злість і образа на весь світ.
Ну от як вам? Виходить, я винна, що захотіла відпочити? А я, дивлячись на засніжені вулиці, спокійно відповіла:
Любий, я вже в санаторії. Роблю маску. Не хвилюйся просто дрібніше поріж кріп, як твоя мама вчила. У тебе все вийде.
Ну, і як думаєте вони впоралися? Г
