З Надією у шлюбі ми прожили десять років. Працювали разом у лабораторії, тому багато часу проводили поруч. Коли вона сказала мені, що вагітна, я був на вершині щастя. Так мріяв про дитинку, що навіть не міг висловити свого захвату.
Проте моя дружина була справжньою кар’єристкою. Материнство їй не снилося. Надія мріяла про керівну посаду та фінансовий достаток. А коли під час вагітності почувалася зле, то відійшла від улюбленої справи. Тоді й зрозуміла — дитина перекреслить її кар’єру.
Донечка народилася вчасно. Дружину відразу накрила післяпологова депресія. Вона просто ненавиділа дитину. Хотіла залишити її у пологовому та стерти з пам’яті. Надія кричала на все відділення, що через доньку втратила цілий рік і відстала від колег.
Як то кажуть, лихо не ходить одне. Коли мене підвищили, дружина розлютилася. Вона взагалі не підходила до дитини, навіть не годувала. Довелося найняти психолога, бо я розумів — це добром не скінчиться. Заспокійливе допомагало, але ненадовго. Дружина звинувачувала мене, що марнує молоді роки, а я за її рахунок росту по службі. До того ж, Надія твердила, що ця посада мала бути її, а не моєю.
Коли мене відправили до Польщі відкривати новий філіал, я запропонував поїхати разом. Але Надія відмовилася. Подала на розлучення та пішла. Я поїхав за кордон із донечкою. Трохи згодом приїхала моя мати, бо треба було доглядати за малечею. Надія влаштувалася на колишню роботу й досі намагається довести всім, що вона гідна моєї посади більше за мене.
Так, вона розумна й відповідальна, але сім’я — не її доля. Зрозуміє, що щастя не в кар’єрі, але буде вже пізно.
