Подорож до щастя: Новий початок для двох закоханих.
Оксана мандрувала до свого коханого, ніби летіла на крилах радості. Нарешті, її син закінчив школу й вступив до університету. Тепер вона та її чоловік могли жити разом, після стількох років очікування.
Відправивши сина на навчання, того ж дня вона купила квиток на автобус і вирушила до Ярослава. Їхній шлюб тривав лише два роки, але вони знали одне одного так, ніби минула ціла вічність.
Їхні стосунки не були легкими. Все почалося складно, вони пройшли через багато чого, але доля обіцяла їм спільне майбутнє. Принаймні, Оксана була в цьому впевнена.
Вони зустрілися вісім років тому. Тоді вона щойно оговталася від розлучення з першим чоловіком і не пускала нікого близько. Аж поки не побачила Ярослава. Навіть з ним вона спочатку була насторожі. Йому довелося докласти зусиль, щоб переконати її, що він не схожий на колишнього, Богдана.
Півроку вони зустрічалися, а потім вирішили жити разом. Ярослав переїхав до неї, бо у його кімнаті було б тісно для всієї родини. У Оксани був десятирічний син. Хлопець слухняний, але не відразу знайшов спільну мову з вітчимом.
Через три роки спільного життя Ярослав почав говорити про весілля, але Оксана не відчувала ентузіазму.
Їй здавалося, що ці папери вже нічого не значили. Більш того, вони не захищали від зради, чи ти чоловік, чи жінка.
Вона була щаслива так, як є, і не хотіла змін.
Спочатку Ярослав прийняв її точку зору, але згодом зрозумів, що йому цього недостатньо. Він хотів бачити Оксану своєю дружиною у всіх сенсах. Він поставив ультиматум: або вони одружуються, або розходяться.
Оксані не сподобалася його наполегливість, і вона вирішила, що краще розлучитися. Так вони й зробили на півроку.
За цей час Ярослав переїхав до іншого міста, де друг запропонував йому добре оплачувану роботу. Додому він повертався рідко, лише раз на два місяці, щоб відвідати батьків. І під час однієї з таких поїздок він знову побачив Оксану.
Вона гуляла парком і виглядала так, ніби життя йшло чудово. Була такою щасливою й байдужою, аж поки їхні очі зустрілися.
У її погляді він прочитав те саме, що відчував у власному серці. Вона все ще любила його. І не могла це приховати.
Вони поновили стосунки, але цього разу на відстані. Іноді вона їхала до нього в гості, іноді він приїжджав до неї. Усі зустрічі були ретельно сплановані, але щоразу наповнені теплом і пристрастю.
Зазвичай вони бачилися раз на місяць, рідше два. Ярослав не раз пропонував їй переїхати до нього. Він купив двокімнатну квартиру в тому місті, хоча ще виплачував кредит.
Оксана від усього серця бажала цього, але тоді не могла так різко змінити життя. Її син був підлітком, потребував уваги. А мати хворіла і потребувала догляду. Понад два роки Оксана намагалася поставити її на ноги, і нарешті стан покращився.
«Ще поживете!» сказав лікар із усмішкою, виписуючи її.
Марія Іванівна вже не тримала доньку поруч, але Олег вступав у старші класи. Він не хотів міняти школу і просив матір почекати, поки закінчить. Довелося йти на компроміс.
Напередодні того, як Олег перейшов у десятий клас, Оксана та Ярослав нарешті одружилися. Бачачи, яку радість це принесло чоловікові, вона шкодувала, що не погодилася раніше, але навіщо плакати над минулим?
Тепер вони не просто зустрічалися. Їхні стосунки можна було назвати вікенд-шлюбом, якби не сотні кілометрів між ними.
А тепер Олег вступив до університету. Оксана пишалася сином і розуміла, що може влаштувати особисте життя. Вона не сказала Ярославу, що збирається переїхати до нього, хотіла зробити сюр
