Привіт, мамо! Наталка намагалася говорити байдужим тоном, але голос не слухався виходило сухо й натягнуто.
Ой, Наталко! А ти чого це?! Я тебе сьогодні не чекала, відповіла Галина Петрівна.
Наталка пильно подивилася на матір. «Не чекала» це слово вчепилося в душу, а потім гучно залунало в голові. «Не чекала»! Останнім часом її, здавалося, ніхто й ніде не чекав.
Чого стоїш, як укопана?! Заходь, я там огірки закручую. Так просто завітала чи щось трапилося? Із Сашком усе гаразд?
Усе гаразд, мам, із Сашком. Ми їм на перший час орендували квартиру. Василь віддав за три місяці наперед, а далі хай самі…
Наталка подивилася на матір. Та, як завжди, була заклопотана хатніми справами. Так було завжди. З дитинства Наталка памятала, що мати постійно кудись поспішала й скрізь запізнювалася.
«Треба швидше», «Зараз у магазин побіжу, там щось завезли», «Сиди вдома, а я піду», «Наталко, не заважай, бачиш працюю». Галина Петрівна завжди переймалася матеріальним, а доньці частіше казала «почекай».
Наталко, наливай чай сама, бо неколи, я ще банки не простерилізувала. Гаразд?
Гаразд, мам, сказала Наталка й налила чашку, хоча пити її зовсім не хотілося.
Ну то чого прийшла?!
Мам, слухай а тобі ніколи не хотілося розлучитися з татом? несміливо почала Наталка.
Нуу ні, наче. Нащо розлучатися?! Шило на мило міняти. Всі вони однакові, ці чоловіки! А що?
Мам я хочу подати на розлучення
Що?! А що таке сталося?! Загуляв, чи що?!
Галина Петрівна явно не очікувала такого повороту навіть на мить перестала витирати банку.
Мам, мені здається, що ми з Василем якісь чужі. Сьогодні двадцять пять років нашого весілля а він навіть не згадав. Питав лише, де його шкарпетки й за скільки хвилин буде сніданок. І все
І все?! Наталко, та ти ж дурна! Роковини весілля! Подумаєш! Мені твій тато за життя нічого не дарував, і я йому теж. Нащо гроші на дурниці витрачати?! розійшлася Галина Петрівна.
Наталка дивилася на матір і розуміла дарма прийшла ділитися почуттями. Мати її ніколи не розуміла. По щоці покотилася сльоза.
Ну, ще й ридати почала! Знаєш, який клопіт із цим розлученням?! Квартиру ділити, дачу, машину А гроші на рахунку ви як зберігаєте?! Я свої зняла, он у шафі сховала. Треба ж квартиру розміняти! Така гарна «трійка», а скільки в ремонт вкинули
Наталка слухала й відчувала, що на душі стає ще важче.
Я тобі так скажу, доню: іди додому та викинь це з голови. А квіточок тобі треба? Пійду нарву півоній, вони все одно скоро відцвітуть
Дякую, не треба, всхлипнула Наталка.
Ну, як знаєш. Ти вже йдеш?! У магазині вчора пісок дешевий завезли, тобі не потрібно?!
Наталка мовчки похитала головою й вийшла. У батьківському домі залишатися було неможливо.
Вона пішла до автобусної зупинки, але потім передумала й вирішила прогулятися: звернула на тротуар, потім вийшла на набережну.
У сумці задзвонив телефон. Наталка відразу подумала, що це чоловік раптом згадав про роковини. На екрані світилося імя сина.
Так, Сашко.
Мам, привіт. Послухай, у тебе є час? Треба терміново поговорити.
Так, так. Давай зустрінемося в кафе за годину.
Добре. У якому?
У «Лелеці». Я поряд. До речі, мені теж треба з тобою обговорити дещо.
Наталка пройшла кілька кварталів і за двадцять хвилин була на місці. Син приїхав через десять.
Привіт, мам.
Привіт, Сашко. Я лише каву замовила, їсти не хочеться.
Правильно. У мене всього хвилин двадцять.
Про що хотів поговорити?
Мам тут таке Олена вагітна.
Наталку наче обухом вдарило. Кілька тижнів тому Сашко зі своєю дівчиною зняли квартиру. Вона не була проти, але ставати бабусею у сорок пять років їй якось не дуже хотілося.
Мам, ти чого мовчиш?
Я просто це так несподівано. Ви впораєтеся?
Ну звісно, якщо що ти ж допоможеш? А ти що хотіла сказати?
Сину як ти поставишся, якщо ми з татом розлучимося?
Ви що, серйозно? Що трапилося?
Ну, ми якісь чужі Сьогодні двадцять пять років весілля, а він навіть не згадав.
Зрозуміло. Ну, то розлучайтеся, я вже не маленький. Бувай, я побіг.
Бувай
Наталка розрахувалася за каву й пішла додому, хоча йти туди зовсім не хотілося. По дорозі зайшла в магазин, приготувала вечерю.
Чоловік, як завжди, прийшов пізно. Василь поїв, розповідав щось про начальника та нову машину Андрія. Наталка слухала, кивала.
Наступного ранку він знову поїхав на роботу. Наталка перемила посуд і почувалася спантеличеною. З одного боку образа на
