ПОДАРУНОК
Ну, синку, розповідай, як справи, як день минув?
Повернувшись з роботи, тато Віктор обійняв пятирічного Андрійка, посадив поруч із собою на диван, ласкаво пошарпав його за мяке русяве волосся. Поки мама Лідія поралася на кухні, наповнюючи квартиру ароматами запеченої качки, батько спілкувався зі своїм маленьким щастям. У кімнаті було тепло й затишно, а посеред вітальні між цокотливим телевізором і шафою сяяла яскрава, прикрашена ялинка, вогники якої загадково мерехтіли у вечірньому напівмороку. До Нового року залишалася лише доба.
У мене все добре! весело повідомив Андрійко. А ось у мого приятеля Богдана не дуже.
Що ж трапилося з твоїм другом? стурбовано запитав Віктор. Це той Богдан, що мешкає у третьому підїзді?
Ага, він.
Йому сьогодні не дали подарунок на святі у садочку, втрутилась Лідія, визираючи з кухні у хмарці пахучого пару. Бідне дитя… Ну що, хлопці, мийте руки та ходімо вечеряти, все готово!
Як не дали? Всім роздали, а саме Богдану ні? Це щось дивне, захвилювався Віктор, підіймаючись з дивану.
Так, всім видали, а Богдану ні, підтвердив Андрійко, спускаючись слідом за татом.
Снігуронька й Дід Мороз роздавали всім подарунки, а він стояв і чекав. І нічого…
Це що ж за Снігуронька з Дідом Морозом у нас такі, що дитину засмутили? розгнівано буркнув Віктор, швидко сівши за стіл.
Тут, думаю, не їхня вина, зітхнула Лідія. Може, Богданова мама не внесла внесок, чи просто грошей не вистачило. Інколи так буває. Андрійко, ти руки помив?
Звісно, підтвердив Віктор. Ми з ним разом були у ванній. Щодо подарунка… Ну, навіть якщо мама не внесла, хіба пані Олена Петрівна завідувачка садочку могла допустити таку образу перед усіма дітьми?
Олена Петрівна і була Снігуронькою, додав Андрійко. Дід Мороз господарник Іван Іванович.
Тим більше! все ще сердився Віктор. Невже не знайшли одного зайвого пакуночка для малого, а потім уже розібрались би з батьками? Ну і черствість…
Шкода, що не змогли, тихо сказала Лідія. Я би на їхньому місці виразно зробила все, щоб Богдан також отримав свято.
А мама Богдана? Чому таке сталося? не вгамовувався Віктор. Синку, ти поділився з другом своїм подарунком?
Андрійко подивився на татка ображено:
Хотів, і ще Сергій, Оксана, Ілля… Але Богдан відмовився брати навіть не захотів.
Гордий хлопчина, здивувався Віктор. А сльози були?
Я не бачив, чесно відповів малий.
Молодець. Такого ставлення точно не заслужив…
Дійсно, шкода Богдана, зі співчуттям погодилася Лідія. Важко йому це пережити…
Віктор раптом твердо промовив:
Треба це виправити!
Як саме? запитала Лідія, відкладаючи серветку. Андрійко теж витріщився на батька.
Та ось так! загадково відповів Віктор. Хто знає, в якій квартирі живе Богдан, Андрійку?
Не знаю… похитав головою хлопчик. Ми лише у дворі граємось, в гостях не був.
Я дізнаюсь, пообіцяла Лідія. У мене є знайома, пані Ганна вона все знає про мешканців нашого будинку. Зателефоную і запитаю. Але чому?
Позвони і зараз, наполягав Віктор.
Гаразд, погодилася Лідія. Але тоді ви прибираєте і миєте посуд після вечері!
Вони живуть у двадцять третій, прізвище Шевчуки, мама Валентина. Батька немає, давно пішов, швидко повідомила Лідія. Живуть удвох.
А звідки такі подробиці? посміхнувся Віктор.
Моя Ганна як справжня баба на селі все й про всіх знає! всміхнулася Лідія. Вона у домкомі сидить, і всі секрети знає.
Все зрозуміло, підсумував Віктор. Андрійку, ти вже все зі свого подарунка зїв?
Ще ні, сумно зітхнув хлопець. Мама каже багато солодощів шкідливо.
Правильно каже, погодився батько. А пакет від подарунка цілий?
Ага, задоволено кивнув Андрійко. Я акуратно розпаковував.
Молодець. То чи можеш пересипати те, що лишилось, у інший пакет, а цей віддати мені?
Для чого? стривожено запитав Андрійко. Але врешті побіг у свою кімнату й повернувся з яскравим пакунком, зменшеним у вазі. Висипав решту солодощів на стіл цукерки, печиво, горіхи в блискучих фантиках.
Лідія, трохи помовчавши, нарешті сказала:
То ви хочете зробити Богданові свято? Коли? І хто віднесе?
Найкраще сьогодні! впевнено відповів Віктор. Що думаєш, Андрійку?
Так! Давай сьогодні! схвильовано підхопив ідею син. Я дам Богданові своїх цукерок!
Як тобі не шкода то добре, усміхнувся Віктор.
А я піду з тобою? запитав Андрійко, знову складаючи частину солодощів назад у пакет.
Не думаю, що він це прийме від тебе він же гордий, задумався тато. Давай краще іншим способом…
Віктор вийшов до своєї кімнати, і незабаром перед Андрійком постав… справжній Дід Мороз! У білосніжних чоботях, червоній свиті, розшитій знаками, у шапці, з довгою бородою, з палицею та червоним мішком, щедро прикрашеним золотими зірками. Щоправда, мішок був поки пустий.
Андрійко розгублено дивився на тата:
Тату, ти й торік був Дідом Морозом? І позаторік?
Так, сину, усміхнувся Віктор. Вибач, що не признавався раніше. Спочатку попросили на роботі зіграти роль на корпоративі, сподобалось от уже три роки я вітаю й тебе, і маму.
Оце так! Я радий, що у нас є свій Дід Мороз! радісно обійняв тата хлопчик.
Лідія додала до пакета ще цукерок і завязала на упаковці гарну стрічку. Віктор поклав пакунок до подарункового мішка.
Як думаєте, не будете проти, якщо я навідую ображеного Богдана?
Звичайно, ні! майже водночас вигукнули Лідія й Андрійко.
А я піду з тобою? заблищали оченята малюка.
Замість Снігуроньки, чи що? хіхікнув тато.
Зайчиком! зрадів Андрійко й побіг до себе. Вже за хвилину повернувся у білому комбінезоні з вухами і маскою з намальованими вусиками під носом.
Гаразд, ходімо! Але вдягни куртку, зима ж на дворі!
І от батько з сином рушили до виходу. Лідія ледве стримувала сміх, дивлячись, як поряд із важкобородим Дідом Морозом дріботить маленький зайчик у куртці, тримаючи торбу.
Минуло хвилин десять, і додому повернувся один Віктор, розгублений та спітнілий.
А де Андрійко? стурбувалась Лідія.
Все нормально, він у Богдана, граються. За півгодини заберу, запевнив тато, стаючи на диван у дедморозівському вбранні.
Ну й вечір! видахнув Віктор, знімаючи халат і бороду.
Він розповів, що вони з Андрійком були вже… шостими відвідувачами з новорічними подарунками для Богдана! А, здається, не останніми. Перед ними вийшла сама Олена Петрівна, наша завідувачка садочка. Та вже без костюма.
Вибачалася перед Богданом і його мамою, соромилась, що сталася така ситуація, розповідав Віктор. А все через те, що хтось зняв відео із ранку й виклав на міському порталі. За кілька годин тисячі переглядів і купа коментарів!
Оце так! здивувалася Лідія.
Але суть у тому, що мама Богдана просто запізнилася зі внеском… Грошей бракувало.
З одного боку, винна сама, а з іншого одна виховує, самотня, грошей обмаль, погодилася Лідія. Потрібно було щось придумати у садочку, а не залишати дитину без подарунка.
Не розібралися просто викреслили зі списку. І через це образа малому…
Якби я була директоркою, таких завідувачок як Олена Петрівна давно би звільняла! зітхнула Лідія.
Може й звільнять, а може усвідомить свою помилку. З дітьми так не можна, повчально додав Віктор.
Він замислено потер підборіддя. А тоді заглянув у очі дружині:
А знаєш що? Прийшов навіть Богданів батько! З подарунками, з каяттям, ледь сльози не полив.
Та невже! радісно звернулася Лідія.
Раптом задзвонили у двері. Лідія відчинила. Ввійшов Андрійко.
Чому ти сам повернувся? Ми домовлялись, що я тебе заберу…
Я вже дорослий! образився хлопчик. Та й мені там стало нудно.
А чому?
Бо мама й тато Богдана спершу сварилися, потім плакали. Ми з Богданом зайшли на кухню, а вони там вже обіймалися. Коли Богдан підійшов знову всі разом плакали й обіймались. Дивні вони… Навіть не помітили, що я пішов!
Віктор з Лідією переглянулись і розсміялися.
Ну що, час на чай! сказала Лідія. А потім зустрічати Новий рік. Нехай він буде щасливим для всіх!
Нехай! великодушно погодився Андрійко.
