Багато років минуло з того часу, як Олена та Іван одружилися. Перші роки були сповнені радості та щастя, а їхня сім’я росла, приносячи нові виклики та відкриття. Але з часом щось змінилося.
Олена помітила, що Іван змінився. Він перестав дарувати їй квіти та приємні сюрпризи, як робив раніше. Замість того, щоб займатися сімейними справами разом, він став відстороненим та нецікавим. Його живіт став випуклим, і він перестав дбати про своє здоров’я.
Олена була завжди активною та енергійною жінкою, і вона сама справлялася з багатьма господарськими обов’язками. Але її чоловік з часом втратив інтерес до сімейних справ, залишаючи все на неї. Вона почувалася втомленою та покинутою, чому Іван став таким байдужим.
Замислившись про своє життя, Олена зрозуміла, що вже не з тим хлопцем, якого вона вперше колись полюбила. Вона хотіла більше — любов, розуміння, підтримку. Але Іван, здається, більше не міг це їй дати.
Таким чином, вона почала думати про розлучення. Це було складне рішення, але вона відчувала, що мусить знайти своє щастя і спокій. Вона не хотіла більше жити відчужено від свого чоловіка, постійно розчаровуючись у спілкуванні з ним.
В один осінній день Олена рішуче підійшла до Івана і відкрито поспілкувалася з ним про свої почуття та думки. Вона сказала, що більше не може жити в таких стосунках, де немає любові та розуміння. Вона вислухала Івана, який спробував пояснити свою поведінку, але вона відчувала, що відстань між ними стала непереборною.
Іван спробував попросити в неї другий шанс, обіцяв змінитися, але Олена розуміла, що це вже не відновить їхнього минулого щастя. Вона відчула, що розлучення — це єдиний вихід із ситуації, що не має перспектив.
Таким чином, Олена прийняла важке рішення розлучитися з Іваном. Це було болісно, але вона знала, що це єдиний шлях до того, щоб знайти свою справжню любов і щастя.
Після розлучення Олена пройшла через важкий період адаптації, і зрозуміла, що допустила велику помилку. Все-таки Іван заробляв якусь копійчину до хати. Умів відремонтувати все, що потребувало чоловічих рук. І часом все-таки вони могли кудись собі вдвох поїхати. А самій стало в рази важче. Бо валіза надриває руки Олені. Уже й того відпочинку не хочеться.
Зремонтувати замок чи кран треба запрошувати майстра, який тягне чималі гроші за ремонт. І в хаті часом самій якось марудно. Вочевидь, впорола дурницю. Тепер журилася, як би повернути Івана додому. Бо в хаті був все-таки хлоп, і ніхто не посмів їй кривого слова сказати.
І знайшла таку нагоду. Саме в свекрухи було день народження, і вона за звичкою їй зателефонувала і привітала, як годиться. Матір Івана запитала, чи вони прийдуть сьогодні в гості?
— Прийдемо! Звісно, прийдемо, — знайшлася Олена. А сама спохватилася: «Це ж треба зараз телефонувати Івану». Так вони і помирилася на гостині у матері.
Більше Олена не говорила ніяких дурниць Івану. Розуміла, що звиклася, зжилася вже з ним за ці всі разом прожиті роки.
