Ми з чоловіком вже досить довго разом живемо. Все було добре, жили дружно, майже душа в душу. Були дрібні сварки, але вони майже одразу вирішувались. Але раптом з ним щось сталося і він собі вирішив, що він головний в сім’ї, що в нас в родині буде царити патріархат, а не рівність. Що я маю заробляти так ще й всі його прихоті задовольняти та все за нього дома робити.
Мене таке взагалі не влаштовувало. На роботі багато працювати, а потім ввечері виходити на другу зміну вдома. Так як я людина не конфліктна, то щоб уникнути сварок вирішила поки по-підігрувати йому. Я це робила, бо надіялась, що він трохи пограється, а потім все повернеться до звичного життя. Але я помилялась.
Мене довели його дурні забаганки та сварки, якщо хоч щось йде не так як він захотів. Я поклала його перед фактом, що від сьогодні ми живемо окремо. Точніше в різних кімнатах. Ми орендували двокімнатну квартиру, тому могли пожити окремо, так сказати. Все тепер окремо. Їжа, прибирання, прання. Рахунки за квартиру та комуналку ділились порівну. Ну і ніякого сімейного бюджету звісно.
Прожили ми так місяць. Знаєте, мені сподобалось. Тепер в мене з’явилось багато часу на себе. Для себе я завжди готую не багато, тому мені вистачало завжди найпростіших страв. Нарешті записалась на курс масажу, зробила манікюр, який так давно не робила. Пофарбувала волосся в трохи темніший шоколадний колір, ніж мій натуральний. І в кінці місяця навіть залишились гроші, які я відклала.
Чоловік ж харчується напівфабрикатами та макаронами. Всім, що легко приготувати. Схуд трішки, але нічого страшного. Але ось перестав прибирати за собою та прати. Ще трішки і стане на безхатька схожий.
Не знаю, скільки ще часу ми так проживемо, але поки мене все влаштовує. Розлучення це занадто радикальний метод. Поки нехай подумає. Можливо зрозуміє скільки я для нього роблю.
