Дорогою до крамниці Ганна раптом впізнала в жінці, що йшла назустріч, матір свого першого кохання. На її подив, та жінка теж впізнала її й не змогла стримати сліз.
Вперше за десять років Ганна повернулася на вулицю, де виросла, у невеликому селі на Волині. Хоча зараз вона їхала дорогим авто, почувалася зовсім не в безпеці: на неї нахлинули хвилі болісних спогадів. Колись вона дала собі слово ніколи сюди не повертатися, та щось незрозуміле тягнуло її назад у село, де вона народилася й зростала.
Ганну виховувала мати, Олена, бо батько помер, коли дівчинці не було й трьох. Він залишився лише на фотографіях. Жили вони скромно: Олена працювала ветеринаркою, але на город часу не вистачало, а заробляла вона небагато.
«Не журися, серденько, казала мати. Головне, щоб ти була здорова та щаслива. Усе інше налагодиться».
Ганна виросла гарною дівчиною, і хлопці в селі за нею залицялися. Та приданого в неї було мало. На сільському весіллі вона зустріла хлопця на імя Марко з сусіднього містечка. Для неї це було перше справжнє кохання, що турбувало матір: Марко походив із заможної родини, і Олена боялася, що він покине доньку, коли перший запал минув. Але Ганна запевняла: вона вірила, що Марко щирий і гроші для нього не головне.
Після півроку зустрічань він привів батьків просити її руки. Та ледві його мати побачила їхню скромну хату зблідла. Нічого не сказала, але в серці Ганни посіла тривогу.
Весілля призначили на першу суботу жовтня. Того ранку Ганна була дивно схвильована, хоча й не знала чому. Подруги допомагали їй зачісувати коси й підшивати весільну сукню але Марко так і не прийшов. Хрещений батько (родинний друг) поїхав дізнатися, що сталося, та Ганна вже відчувала весілля не буде.
«Що б ви там не казали, я не дозволю синові зруйнувати собі життя», заявила мати Марка хрещеному.
Ганна проплакала до ранку. А Марко, під тиском батьків, кинув її. Її перше кохання згасло, немов свічка на вітрі.
Наступного дня вона зібрала стареньку валізу й сіла на перший автобус до міста. Там знайшла роботу спочатку офіціанткою, потім помічницею у кухні. А коли зявилась нагода поїхати за кордон на заробітки не вагалася. Дорогою їй донесли, що мати померла. Але повертатися було вже пізно літак уже злітав.
Так минули роки. Вона працювала наполегливо, спочатку за копійки, потім за більші гроші, і трохи змогла відкласти. Але рана від першого кохання не загоїлася: вона так і не створила родини, і в душі все ще тримала обра
