Ми з чоловіком перед Новим Роком пішли по магазинах, щоб купити подарунки нашим племінникам. Вибирали довго, прискіпливо, навіть втомились.
Зрештою обрали для 12-річної Аліси ковзани, вона ж нещодавно стала вчитися кататися, ходити на ковзанку. Найстаршому Максиму вже 17, ми придбали бездротові навушники, 6-річному Олегу — великий конструктор Лего, а наймолодшій 4-річній Ангеліні — красиву ляльку . Звичайно, все це нашій родині влетіло в копієчку.
І ось коли прийшов момент ми поїхали до брата, щоб вручити придбане. Вже уявляли задоволених дітей.
Коли віддали, то помітили, що малі не надто зраділи тому, що ми принесли. З ввічливості пробурмотіли під ніс «дякую» і назад пішли до своїх кімнат. Найбільше втішилась найменша, лялька їй припала до душі і за це вона мене часто обнімала та сиділа в мене на колінках.
Я не знаю, чого вони очікували, можливо, хотіли щось круте, таке як найновіший айфон, який коштує дуже багато. Я тільки зробила висновки, що батькам буде складно їм догодити.
Ми в свій час були щасливі від будь-якого прояву уваги наших батьків. Досить було вручити нам пакет з цукерками і мандаринами та й ми вже дуже раділи. А сучасні діти хочуть таких подарунків, на які батькам треба відкладати кілька зарплат.
Так, зараз ми живемо краще і заможніше, більше заробляємо ніж колись наші батьки. Але з якихось причин багато хто згадує про радянський час, як про прекрасний періоді і кажуть, що тоді життя було краще.
А я думаю, якби одна з моїх трьох тіток подарувала мені навушники або ковзани, то я була б цьому дуже рада спочатку б не повірила. З чого така щедрість? Адже зазвичай вони дарують маленьку коробочку цукерок і на цьому все.
Сучасним дітям поклали надто високу планку.Вони вже з самого дитинства справжні споживачі. Вони не вміють радіти малому, та й взагалі нічому не радіють. Що ж буде далі?
