Так забирай його назавжди! Навіщо ці церемонії? різко крикнула Ганна.
Ти забула запитати, що мені робити! тим же тоном відповів Михайло.
Якщо б ти хоча б раз у житті питав, то й не зламався б! парувала Ганна.
Якщо б я мав, що питати у тебе, я б запитав! фыркнув Михайло. Тільки від тебе нічого не залежить!
Тож не тобі мені вказувати, як діяти!
Совісті у тебе немає, ображено сказала Ганна. Гаразд, я, а ти про сина подумай!
А я, за твоїм розумінням, не думаю? вигукнув Михайло. Навпаки, я про нього думаю більше!
І не лише думаю, а й утримую і виховую!
Ти можеш і далі погрожувати, що підеш на роботу!
Підем! виголосила Ганна. Як тільки щось знайду!
Спочатку знайди! не знижуючи голос, відповів Михайло. А потім вже відкривай рот!
Михайло кілька хвилин слухав образливе сопіння, а потім продовжив збиратися.
Ти розумій, Костяку боляче, що ти завжди з Романом, спокійно зазначила Ганна. А коли ти з ними разом, я навіть помітила, що більше уваги Роману приділяєш!
Та він старший! З ним і поговорити є про що, а роздуми вже в хлопця прорізаються!
Треба ж зрозуміти, ким він виросте! відповів Михайло.
А чи вже не цікава тобі доля рідного сина? запитала Ганна.
Він ще малий! За законодавством він потребує більше материнської уваги, ніж батьківської!
Тож займайся Костяком, поки він не виросте! А я поки
Проводитиму час з племінником, завершила Ганна речення замість чоловіка. Чи чуєш? З племінником! І при цьому нехтувати власним сином!
Ніхто ні на кого не плює! скривився Михайло. Я всім час приділяю! Але у нашого Костяка є батько, який завжди поруч, а моя сестра виховує сина з мамою, а не з чоловіком!
Дві жінки це не те, що треба хлопцю в дванадцять років!
Тож скажи, чи варто мені проявляти холодність до того, як два жінки руйнують психіку моєму племіннику?
Як тоді він стане справжнім чоловіком?
Михайле, кликати маму, щоб ти зацікавився Костяком? випалила Ганна.
Обидві вийдуть! ричав Михайло. Мені лише твоєї матері не вистачало!
А Костяка? сухим голосом поцікавилась Ганна.
Звісно, залишиться зі мною! Тобі й нічого йому дати! їхидно посміхаючись, відповів Михайло. Ти думала, що я тобі казкове життя на аліменти влаштую?
Не дочекаєшся! Ти сама будеш платити! Хоч би нарешті працювала, щоб не сидіти без справи!
Ганна також проглотила обурення, бо Михайло був правий. У неї нічого не залишилось. Амбіції розтанули за час шлюбу, диплому й не було.
Коли вона пішла у академічну відпустку через вагітність, назад до університету не повернулася.
Михайло продовжив збиратися в абсолютній тиші.
Ти всі ці іграшки для Романа купив? здивувалась Ганна, перервавши мовчання. Я думала, що й Костяку щось буде
У нього і так достатньо, відмахнувся Михайло, а Романцю розраховувати на когось, крім діду, не доводиться!
Моя мати, його нічого! А племінника жаль! Пропаде з ними!
Ганна не знала, що сказати, тому просто підходила, щоб допомогти чоловікові.
Тим часом з конверту від конструктора випала листівка. Ганна підхвалила її автоматично, відкрила і прочитала текст.
Очі її розширилися, а листівка впала на підлогу.
Михайле, що означає «любимому сину»?
Хто тебе просив сягати в чужі справи? вибухнув Михайло і відштовхнув Ганну. Завжди лізеш! Відвали!
Відвали, промовила Ганна. Але що це значить?
Господи, чи можна бути таким жорстким? вигукнув Михайло. Нормальна жінка вже сто разів догадалась!
А ти, мов у хмарах, чесне слово!
У Ганни були всі шанси стати другою дружиною Михайла, та доля підготувала їй стати першою.
Тим не менш, дівчина, яку мріяли назвати першою дружиною, не прагнула цього звання.
Вона жила з Михайлом у орендованій квартирі майже рік, а потім зникла в невідомому напрямку.
Батьки її не знали, чи казали, що не знають, куди Віра зникла. Друзі і знайомі не могли навіть здогадатися, де вона.
Михайло недовго скорботував. В принципі, він зовсім не скорботував. Як каже українське прислівя: «Краще без коника, ніж важко возити!»
Він продовжив жити своїм життям і отримувати від цього невимовне задоволення.
Через рік Віра зявилася, і не одна з дитиною на руках. Це стало відомо знайомим.
Віра не приховувала, що народила від Михайла.
Відразу почали чутки, що Віра притисне Михайла до стіни, вимагатиме аліменти, а може навіть вийде заміж за нього.
Але не так сталося.
Віра прийшла, щоб передати батькові дитину на виховання, а сама зникнути в далекі простори.
Вона могла б передати Михайлу пакунок, і ніхто не знав, чим би ця історія закінчилась.
Михайло спокійно міг би віднести дитину до дитячого будинку, сказавши, що знайшов її на вулиці. Тоді доля Романа була б передбачена.
Але Віра вчинила хитріше. Вона принесла кошик із дитиною на поріг квартири, де жили мати і сестра Михайла, і вкласти в кошик плачучий листзвернення: вона готова виховувати, проте нема ні грошей, ні сил, ні можливостей. У неї постпологова депресія і діагноз, який потребує лікування до кінця життя. І прохання: не залишати дитину, так би мовити, племінника і внука.
Михайло був викликаний, щоб дати розяснення.
А я звідки знаю? пожав плечима. Можливо, вона кудись погуляла, принесе, а ви повірите! Тест проведемо, далі думатимемо!
Тест показав, що це син Михайла. І тоді розгорілася розгорнена розмова.
Куди ж мені дитину? Що з нею робитиму, а головне коли? Я ж тільки бізнес почав! недоволено казав Михайло. У мене контракти, переговори, угоди! І ще працювати треба, бо у штаті грошей немає!
І що ти пропонуєш? вигукнула Олена Сергіївна. Здати свого дитини в дитячий будинок?
Той, що він наш, знаємо лише ми з вами. І Віра. А Вірі вже в місті не буде! пожав плечима Михайло.
Михайле, ми ж знаємо! наполягала Олена Сергіївна. Як ми будемо жити, якщо наш син опиниться в будинку?
Я б жив, кивнув Михайло. Чого і вам бажаю!
Совісті у тебе немає, сказала сестра Ліна. Син у дитдом!
А ти що лізеш? Тебе хто запитує? зліз Михайло. Не приший коню хвіст, а потім совість!
Я б свого сина не віддала! відповіла Ліна. Ніколи!
Їй було двадцять. Вона почала стосунки, завагітніла, а потім зазнала невдачі, вийшла викид, і діагноз сказав, що дітей мати вже не зможе. Тому питання про дітей для неї стало болючим.
Гріх! кивнула Олена Сергіївна. Якщо підеш дитину в будинок, тобі наверх помстяться! Не буде нічого: ні бізнесу, ні щастя, ні життя!
О! Михайло ударив кулаком по столу. Якщо ви тут зібралися праведними і справедливими, то вирішимо так: Ліна бере дитину, я знайду гроші, все організуємо. Ви разом будете її виховувати, а я, як добрий дядько, допомагатиму у вихованні!
Як допомагати? не зрозуміла Ліна.
Утримувати! закричав Михайло. Все зрозуміло?
А якщо ти одружишся? спитала Олена Сергіївна.
Що зміниться? пожав плечима Михайло. Буду і далі допомагати сестрі з племінником! Все буде нормально!
Михайло віддавав гроші чесно і достатньо. Але сам він три роки не зявлявся. Коли мати чи сестра питали, він відповідав, що зайнятий не лише бізнесом, а й особистим життям.
Знайомства всіх відбулися на весіллі, що залишило осадок, проте Михайло всім у вуха вдував те, що задовольняло запитання.
Тож мати і сестра зайняті вихованням племінника, а Ганна навчанням і вагітністю.
Після народження сина Кості Михайло змінився. Він бачив, як його «кровиночка» росте, але крики дратували його. Тоді згадав про Романа.
Той вже своє вигукнув!
Він почав їхати до сестри з мамою, аби налагодити спілкування з «племінником».
Батьківські почуття, пробуджені народженням Кості, виливалися переважно на Романа, бо там був відгук.
А Костя завжди залишався осторонь.
Так тривало вісім років. Не можна сказати, що Костя був повністю позбавлений уваги батька. Йому теж траплялися «перепади», і, на думку Михайла, їх було достатньо. Але до Романа він тягнувся сильніше.
Чотири роки великий проміжок для дітей. Те, що можна робити з хлопцем у дванадцять, не підходить для восьмирічного.
З Романом Михайло вже пройшов усе, що треба було робити з Костею, тому з Костею йому нецікаво.
Ганна бачила, як їхній син відходить на другий план заради племінника. Злість, ревність, роздратування все це переповнювало її, проте вона нічого не могла змінити.
Вона опинилася в повній матеріальній залежності від чоловіка. Коли задумувалась про роботу, їй пропонували низькооплачувані, некваліфіковані роботи. А вона була дружина бізнесмена, звикла до достатку.
Не можу ж я працювати прибиральницею чи мийницею посуду!
Тож все, на що могла Ганна, кидати колючі репліки, сподіваючись, що чоловік згадає про свого сина! Або хоча б приділятиме йому стільки ж уваги, скільки племіннику.
Тож, це твій син? здивувалась Ганна. Твій рідний? Чому його виховує твоя сестра?
Так, Ганно, Роман мій син! А Ліна йому не мати, та виховує, як свого! злісно сказав Михайло. Що ще від мене треба?
Думаєш, мені легко? Ось так, тудисюди!
Ганна притупила лоб, потім опустила руку, прикривши рот, глибоко вдихнула. Жести виказували розгубленість і важкість, а також усвідомлення почутого.
Михайле, а давай візьмемо його? спокійно запропонувала вона. Хай брати живуть разом! Я постараюсь стати Романові мамою. Якщо він мене не прийме, хоча б батько завжди буде поруч, і тобі не доведеться розриватися між синами!
Ти готова прийняти мого сина? з недовірою спитав Михайло.
Чому ні, пожала плечима Ганна. Я навіть готова його усиновити!
Ганна трохи прикинулася. Вона не була впевнена, чи зможе прийняти чужу дитину, проте подумала, що коли обидва його сини будуть разом, він приділятиме час обом.
І вона докладе зусиль, аби всім ділилася любов і увага порівну!
Михайло розмірковував тиждень, а потім вирішив. Він забрав Романа, офіційно визнала його сином, а Ганна усиновила його, як і обіцяла.
Бережи її! наставляла Михайло Олена Сергіївна. Це свята жінка! Інша б тебе на всі чорти послала! А вона зрозуміла, пробачила і прийняла!
Після цього вчинку Михайло подивився на неї іншими очима, і в його погляді була щира любов і вдячність.
Роман сприйняв Ганну як маму, хоча назТепер, коли в їхньому домі панує взаємна турбота та любов, кожен з них зрозумів, що справжнє щастя це коли сімя підтримує одне одного, незважаючи на випробування.
