Племінниця приїхала до мене у гості, а потім обурилась, що я її не годую.
Живу з сестрою у різних містах: я в Києві, а Олена у Львові. Її донька, Зоряна, мріє потрапити до університету, який розташований саме в моєму місті. Вона планує жити в гуртожитку, а покищо приїхала на парутижнів, щоби скласти іспити чи оформити документи особисто. Я не вникаю у ці формальності, просто знаю, що перед вступом в інститут таке звичайне. Сестра домовилася, що донька поживе у мене.
Хто має накривати на стіл? Питання харчування ми не обговорювали. Якщо її мати мовчить про це, вони, здається, вирішують самі. Я бачу, як Зоряна сидить у вітальні і крутиться, ніби на вітряку. Спитала, що сталося. Вона відповіла, що думала, що я її підживлю теплим обідом. Я відразу відповіла: «Я не тільки їжу тобі не підготую, а й живу за своїм графіком. Тепер треба терміново йти! Дзвони мамі, нехай гроші переказує на твою картку, купи собі сирків, булочок і попий чаю. Чай, до речі, теж купи у мене його скінчилося! Що ти, як маленька? Тобі вже вісімнадцять!»
Мама давно не розмовляла зі мною про життя і не знає, що коли діти вилетіли з гнізда, чоловік зник у невідомих просторах, а я ввязалася в роботу. Робота у мене з жахливим графіком, тому вдома буваю нерегулярно, сил на домашні справи майже немає. Спати й прокидатися справжня розкіш.
Радію, звісно, зустрічі зі Зорею. Вона вже виросла, жіночною стала, проте! Я вже не та вільна, стримана тітка Люда, яка колись могла приготувати навіть слона, не шкодуючи ні часу, ні сил.
Нехай сама купує продукти, різати, варити, смажити, парити. А ще краще нехай купуватиме щось готове, аби плита чи квартира не постраждали.
Тож вона розсердилася, заспокоїлася і мовчки гарює щодня. Очевидно, розраховувала на повний пансион разом з мамою. Хоча, не знаю, можливо, все владнається. Важко одразу раптом перестати бути доброю і зручною, адже я роками підтримувала миролюбні стосунки в колі близьких. І досі залишаюсь миролюбною: надала безкоштовну підлогу, лишивши «елемент» відсутнім. Пішла до психотерапевта за порадою, як ласкаво і ніжно пояснити родичам, що зараз я вже не така функціональна, як раніше. Тож розраховувати на мене треба менше!
