Після сімдесяти років я був нікому не потрібен, навіть син і дочка не подзвонили привітати з днем народження.
Ольга сиділа на лавці в парку при обласній лікарні в Полтаві, з очей її текли сльози. Сьогодні їй виповнилося сімдесят, але жодна дитина не привітала її, не зателефонувала навіть. Поздоровила лише сусідка по палаті, що подарувала маленьку вишиту серветку. Медсестра Ганна принесла яблуко «на честь свята». В цілому лікарня була нормальною, але персонал ставився відчужено.
Було видно, всі розуміють сюди привозять старих, коли дітям ті вже заважають. Сина Ольга мала одного, він віддав її сюди, буцімто «відпочити й підлікуватись», але правдою було те, що вона заважала невістці.
Колись квартира належала самій Ользі, але син змусив її оформити дарчу на його імя. Перед підписанням документів увірувала його обіцянці, що житиме, як і раніше. Проте згодом у квартиру переїхала вся його сім’я, і почались війни з невісткою.
Невістка стерла усі сили: раз борщ «пересолений», то калюжа у ванній, то ще щось не так. Спочатку син іноді ставав на мій бік, та згодом почав кричати сам. З часом Ольга помічала, як син і невістка шепочуться про щось на кухні.
Одного разу син заявив, що мамі «давно треба відпочити і підлікуватися». Мати подивилась йому в очі й запитала:
Сину, ти хочеш здати мене у дім для літніх людей?
Мамо, ну що ти таке кажеш, це просто санаторій, побудеш місяць і додому повернешся! зніяковіло відповів син.
Завіз її у пансіонат під Полтавою, підписав якісь папери, пообіцяв скоро заїхати і зник. Так Ольга вже другий рік живе тут.
Якось зателефонувала синові трубку взяв чужий чоловік і повідомив, що син продав її квартиру, а де він, не знає. Спочатку Ольга ночами плакала бо розуміла, що додому не повернеться. Найбільше боліло, що колись вона образила свою дочку заради сина.
Ольга родом із села під Пирятином, мала великий дім та город. Одного разу сусід прийшов до її чоловіка і сказав, що у місті жити легше: зарплати більші, помешкання кращі.
Чоловік захопився ідеєю, переконав і Ольгу. Продали все у селі, переїхали до Полтави. Сусід не збрехав: швидко отримали квартиру, згодом меблі, навіть старенькі «Жигулі». Але одного разу чоловік потрапив у аварію і помер наступного дня.
Залишилася Ольга з двома дітьми. Щоб підняти їх на ноги, вечорами мила сходи у підїзді. Думала, що діти виростуть допоможуть, але все вийшло інакше.
Першим у халепу втрапив син довелося брати кредит у банку, аби не посадили. Потім дочка вийшла заміж, народила онука. Все було добре, поки у внука не виявили тяжку хворобу, яку могли лікувати тільки в Києві. Донька залишила роботу, займалася сином, а чоловік її покинув.
У лікарні донька познайомилася з вдівцем, в якого дівчинку лікували від тієї ж недуги. Стали жити разом. Через чотири роки новому чоловікові доньки терміново знадобились гроші на операцію, а Ольга весь цей час відкладала гривні, щоб купити синанові квартиру.
Попрохала донька позичити Ольга відмовила, не хотіла віддавати гроші чужій людині. Донька розлютилась і сказала, що тепер у неї немає матері. Не розмовляли одинадцять років.
Ольга підвелась з лавки і поволі попрямувала до старечого пансіонату. Раптом почула:
Мамо!
Серце вистрибнуло, обернулась і побачила доньку. В ту мить у неї підкосились ноги, донька підтримала.
Я так довго шукала тебе. Брат не хотів давати адресу. Тільки погрозила судом за незаконний продаж квартири і розповів, крізь сльози говорила донька. Мама, прости, що так давно не приходила. Образа минула, а потім усе відкладала, соромно було. Кілька тижнів тому приснилося, ніби ти сама блукаєш лісом і плачеш. Прокинулась аж погано стало. Чоловік каже: їдь, помирись з мамою. Приїхала до хати живуть чужі. Довелося довго шукати брата. У нас великий будинок під Одесою, чоловік сказав забирай тебе до нас.
Ольга обняла доньку й заплакала від щастя тепер на її щоках текли сльози радості.
