Сьогодні знову повертаюсь думками до тих років наче все було в іншому житті, не зі мною. Після розлучення батьків, вони так легко від мене відмовилися…
Я благала маму залишити мене вдома, але вона була невблаганна: швидко напхала мій наплічник речами, всунула мені кілька сотень гривень і виставила за двері. Раніше в нас була звичайна сімя: тато, мама, я Оксанка, та дідусь Павло. Здавалося, всі щасливі. Все зламалося, коли мама перестала слідкувати за собою, а тато завів молоду коханку.
Його нова жінка була майже на двадцять років молодша, завагітніла від тата. Мама ніколи не простила би йому цієї зради от тато й пішов. Обоє почали нове життя, не залишивши в ньому місця для мене.
Перед випуском з восьмого класу мама привела додому ще молодшого від себе чоловіка, а я, звісно, збунтувалася. Потім вплуталася в погану компанію, почала пити, обрізала волосся під хлопця, пофарбувала в рожевий. Мамі було байдуже до мого бунту, вона навіть не звертала уваги на мене, а я й далі почувалася чужою у власному домі. Після першого курсу коледжу у черговій сварці мама вигнала мене з дому.
Вона холодно сказала: Ти вже доросла дівчина, а я, як і твій батько, хочу щастя у своєму житті. Пакуй речі та живи з батьком! Я намагалася переконати її, але вона навіть не слухала. Кинула мої речі у наплічник і зачинила за мною двері.
Я поїхала до батька, повіривши, що зможу залишитись у нього. Але й він, навіть не вислухавши, сказав: Це квартира моєї дружини, вона не погодиться, щоб ти тут жила. Повернись до мами, помирись із нею. І теж зачинив переді мною двері.
Без будь-якої надії та плану я купила залізничний квиток. Того самого дня почалось нове життя. Я приїхала у маленьке містечко на півночі України, вступила до технікуму. Після навчання влаштувалася на кухню у місцеве кафе.
З часом зустріла хлопця, закохалась і вийшла заміж. Ми з чоловіком Богданом купили своє житло. Він часто просив мене простити батьків, бо сам виріс у дитячому будинку і ніколи не мав ні мами, ні тата, тільки шквальний вітер у вікнах гуртожитку.
Я відкладала зустріч з рідними. Пройшло багато років, поки чоловік сказав мені в очі: Ти щаслива, маєш мати й батька, проте сама позбавляєш себе цієї радості, обираючи шлях сироти. Ми всі помиляємось, всі люди. Час зустрітися з батьками і відпустити минуле.
Ми разом поїхали у моє рідне місто. Подзвонили у двері колись рідної квартири. Мені відкрили батьки постарілі, але рідні. Мама, побачивши мене, впала на коліна й плакала, просила пробачення. Я раптом зрозуміла: я вже давно їм усе пробачила, але не хотіла цього визнавати навіть сама собі.
Ми зайшли додому, я познайомила батьків з Богданом і сказала, що вони скоро стануть бабусею і дідусем. Виявилося, що після мого зникнення вони разом мене шукали й знову зблизилися.
Друга жінка батька, побачивши, що він все ще любить маму, відпустила його. Згодом саме вона вийшла заміж за чоловіка, з яким і зрадила мого тата. Виявилося, вона не знала, від кого вагітна, і після розлучення зробила тест на батьківство моя сімя не мала до цієї дитини жодного стосунку.
Тепер батьки знову разом і щасливі, як і я. Все сталося саме так, як я мріяла підлітком: тато й мама знову разом під одним дахом. І я, незважаючи на всі образи, відчуваю повноту справжньої родини.
