**Щоденниковий запис**
Є така приказка: «З очей — із серця». Я все частіше її згадую після розмов із матір’ю. Іноді здається, що вона забула — у неї є не лише син, а й донька. Чим інакше пояснити її байдужість?
Після школи я поїхала з рідного села, бо не бачила там майбутнього. Хотілося пробитися, досягти чогось у великому місті. Поступити в університет, знайти себе. Тут я зустріла чоловіка, Олега, одружилася, а незабаром народила дитину. Якби не свекор із свекрухою, жити було б дуже важко.
Вони допомогли з першим внеском за квартиру. Два роки ми жили в них, щоб зібрати гроші на власне житло. Було нелегко, але ми впоралися. Свекруха стала мені близькою: підтримувала, вчила, доглядала. Але я мріяла про свій кут. Не через те, що їх не любила, — просто хотіла, щоб у нас був свій простір.
А ось мама… Вона майже зникла з мого життя. Рідкісні дзвінки — лише поскаржитися на долю чи розповісти про мого брата, Ярослава. За весь час вона ніколи не питала, як у мене справи. Зате я знала, які в нього кросівки, як він підріс за літо та скільки заробив. Це стало звичкою ще з університету. Її не цікавили мої іспити, але вона пишалася його п’ятірками з фізкультури.
Я звикла. Але коли ми з Олегом нарешті купили квартиру, я подзвонила їй поділитися радістю. І що ж? Вона ледве слухала. У неї була важливіша новина — Ярослав одружується!
— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька від тітки Марічки, пам’ятаєш? Весілля через місяць! Стільки клопоту!
Вона радісно розповідала про зал, сукню, гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що це марна витрата грошей. У підсумку навіть не приїхала, сказавши, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.
Брату було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші? Мабуть, мама з родичами склалися. А нам тоді сказали: «Приїжджайте, якщо вийде». Ми не поїхали. Роботи було багато, і, чесно кажучи, не хотілося.
Минуло півроку. Мама знову подзвонила. Не запитати, як ми, а повідомити: вони купили Ярославу квартиру біля свого дому.
— Нащо кредит? Продали бабусину квартиру, тесть із тещею допомогли — ось і вийшло!
Бабусина квартира… Мама завжди казала, що триматиме її для себе. Коли я жила з дитиною в орендованій хаті, їй і на думку не спало запропонувати її нам. А тут — подарунки, турбота.
Найболючіше було, коли я завагітніла. Лякалася жахливо. Хотілося, щоб поруч була мама. Хоч на початку. Я пропонувала оплатити квитки — аби вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (доньки Ярослава) нежить, і вона залишилася з нею. У вісті ж напевно теж є мати. Але це неважливо.
Моя свекруха відразу зрозуміла. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала хату. Після пологів була поруч щоЯ лежала та плакала — від вдячності до неї, а моя матір так і не подзвонила.
