Є в мене подруга, з якою ми давно дружимо, її звати Тоня. Але сталось так, що ми з нею живемо в різних містах. Я давненько її не бачила, лише на фото бачила і все. А Тоня вже народила і сину місяців чотири, якщо не помиляюсь.
Але якось м зустрілись. І під час зустрічі я жахнулась: колись весела, повна сил та жвава Тоня, яка навіть після збереження була такою тепер супер втомлена та не схожа на себе. Ми пройшлися погуляти та зайшли в одне кафе, в якому була тихенька спокійна веранда, куди ми і сіли.
За чаєм з тортиком та салатом вона розповіла мені свою історію:
-Ти уявляєш, Катя? – почала засмучено Тоня. – Вся рідня від мене відвернулась. Ніби з розуму зійшли, їй богу. Слухай що вони мені влаштували…
-Я уважно тебе слухаю, Тоня.
-Поки я була на збережені, чоловік мій почав приходити попоїсти, а згодом почав і ночувати дома в своєї мами. І цю звичку зберіг і після народження сина. Після роботи він одразу біг до своєї мами. Буває зайде додому і одразу його немає. Лише приходить смс-ка, мовляв «В мами кран потік, залишусь ночувати», «мама ногу підвернула, мушу допомогти, ти ж розумієш…».
Я довго це все розуміла, але мені теж потрібна допомога, я після родів маю відновитись, це ж не так легко, родити дитину, а потім відновлюватись довго. А замість допомоги отримала скандали. Він бач бідний втомився від постійного плачу дитини. При тому з самого першого дня повернення з пологового був у своєї мами. Від чого він там втомився? Від роботи я ще розумію, але він обіцяв мені допомагати, а у підсумку залишив саму.
Свекруха теж влаштувала цирк. Все місто обдзвонила коли дізналась, що я при надії, бо цілих п’ять років чекала на онука, а як я родила то все. В неї різко почались проблеми зі здоров’ям. Лікар заборонив носити важке, а до онука вона не прийде. Ні-ні, ви що, а як я попрошу взяти внука на руки потримати? Їй ж навіть пару кілограмів не можна підносити. І її «проблеми зі здоров’ям» стали ще одною причиною для того щоб чоловік не ночував вдома.
Але найбільший «сюрприз» зробила мені моя мама. Весь час поки я була на підтримці приходила до мене, переживала, з нетерпінням чекала внука, і знову ж як тільки я родила – все, вона весь час на нервах, зла. Заявила мені, що занадто молода, щоб бути бабусею. Ось від кого, а від рідної матері я такого не очікувала.
-Я розумію тебе! Таке очікуєш від чужих але ніяк не від рідних та близьких. – відповіла я.
-Не те слово. Я би ще зрозуміла, якби хтось один таке вчудив. Але тут просто все на раз. Благо в Яків не дуже вередлива дитина і дуже чемний хлопчик, але і дуже активний. Ради нього я все зроблю.
-Так, зараз йому потрібен догляд, багато догляду, а потім як підросте, то вже менше клопоту буде.
Після цієї зустріч я почала допомагати час від часу Тоні, але коли був на це час, бо і в мене є робота, сім’я, діти. Я дуже надіюсь, що родина Тоні оговтається та перестане так дивно себе поводити, залишаючи Тоню саму. Та й я не розумію, як можна відвернутись від такого чудесного сина та онука як Яків?
