Зоряно, це ти? здивувалась я, коли колишня однокласниця відчинила двері. Ми не бачились майже рік, а вона сама подзвонила, запросила в гості. Зоряна завжди була пухка і не соромилась цього: і заміж за кращого чоловіка встигла, й сина народила, і бідності не знала. А переді мною стояла худенька, виснажена молода жінка з темними кілочками під очима.
Скільки кілограмів схилила? спитала я.
Двадцять, заходь, вказала вона на кухню, а вага продовжує падати. Ти думаєш, я рада? Ось чому й тебе запросила.
Якщо ти сама не розумієш, чому, то треба було викликати не мене, а Василю, нашого сімейного лікаря.
Я вже обстежувалась, розливала Зоряна чай по чашкам, поглядаючи сумно, всі аналізи в нормі, нічого не виявили. Пам’ятаєш, ти тоді розповідала про одногрупничку Ніну, що з нею сталося? У неї теж лікарі нічого не могли знайти?
Так, згадала я, було щось. Але ти ж ніколи в це не вірила.
Раніше не вірила, а тепер Тепер не знаю, у що вірити, а у що ні.
Розкажи, я чекала, хочу почути, що сталося.
Все почалося шість місяців тому, сказала вона, я була на кухні, нарізала огірок для салату. І раптом час зупинився. Я кришу, кришу огірок, а він не закінчується. Ти ж знаєш, я не вірю в надприродне.
Цікавий початок, відповіла я, любителька дивних історій. Я усілася зручніше.
Щойно я зрозуміла, що відбувається, задзвонив дзвінок у двері, і я встигла тільки підбитися до оглядача. У візку нічого, просто пакет. Я обережно його відштовхнула ногою, та щось підказало зазирнути всередину.
Відкрила а там ікона, старовинна.
Уловивши в моїх очах безмовне питання, Зоряна запевнила:
Справді старовинна, мій дядо Павло, антиквар, підтвердив. Пропонував хороші гроші, щоб я йому її віддала.
А ти? здивувалась я, бо Зоряна ніколи не ходила в церкву.
Я згадала, як бабуня розповідала про чудодійну ікону біля святого джерела. Той же образ з’явився біля джерела тричі, і кожного разу повертався назад. Я подумала, нехай вона залишиться у мене.
Дивовижно, захопилась я. Таке я ще не чула, щоб ікона сама собі господаря обрала.
Через тиждень почалися дивні події, сумно кивнула Зоряна, спочатку кіт наш, здоровий молодий, з усіма щепленнями, зник. Ми його шукали, навіть штучну мишку по квартирі розкидавали. Уранці його вже не було, поховали на кладовищі тварин.
Не встигла я згадати про горе, як подзвонила моя мама з травмпункту: упала, зламала ногу. Дзвоню чоловікові, просив його маму забрати мене і привезти додому, а він каже, що сьогодні його звільнили з добре оплачуваної роботи і пропонують низьку зарплату.
Зоряно, занепокоєна я, не здається, що ця ікона принесла в твоє помешкання біди?
Всі про це говорили, а я не повіряла. Коли пропонували позбутись ікони, я злілась, думала, що всі заздрять, що я випадково знайшла таку цінну річ.
Випадково? сумнівалася я, ж пакет під дверима тобі підсунули. Це підклад!
Чи можна підклад зробити з іконою? задумалась вона, на ній Цариця небесна.
Ось що нам треба розібратись, сказала я, а тепер розкажи, що далі.
Син наш, Василько, захворів, провів місяць у лікарні. Я ж схудла, бо стрес і біда навалилися. Багато бігала між магазином, кухнею, лікарнею, готувала щось смачне для нього. Роботу не відкладали чоловік змінив місце роботи, а зарплата впала вдвічі.
Василька виписали, і він уже здоровий, слава Богу, а я продовжую худнути. Уявляти страшно, що через півроку залишуся зовсім тонкою. Тоді я згадала випадок з Ніною, її лікарі теж нічого не могли знайти.
Не могли, підтвердила я, слухай. Перед захистом диплома я, подруга Тетяна і її двоюрідна сестра Орися вирішили організувати пікнік. У кожної був ухвалений хлопець. Хлопці погодились, за умови ночівлі в наметах на березі річки. По дорозі заблукали в лісі. Орися першою знайшла гілку з шовковою хустинкою, завязала її на шию і одразу помітила стежку до річки.
Це не проста хустинка, сміялась вона.
Краще не брати чужу, злякалась Тетяна.
Просто хтось її загубив, відповіла Орися, залишу її собі. Ми відпочинкували, ловили рибу, купалися, варили уху, співали біля вогню. Вранці збирались йти додому, Орися стала слабкою, голова боліла. Костя, її хлопець, підняв її на руках. Орися почала хворіти, іспити не склала, академічний статус зняли. Лікарі нічого не виявили. Тоді я пішла до мами Орисі за хустинкою, вона дала її. Поїхала я в Крутoвку, годину на електричці, до бабусі Устині. Чула, що вона лікує невиліковні, коли інші вже скінчили.
Устиня подивилася на фото Орисі, на хустинку і сказала:
Погано, коли хвороба через чужу хустинку переходить на дівчину. Це підклад. Не в фізичному, а в енергетичному рівні. На щастя, я вчасно прийшла, інакше вже не врятувати. Вона дала відвар з трав, і Орися одразу ожила, виписалася з лікарні.
Можливо, нам з іконою слід поїхати до Устині? піднялася Зоряна.
Поїхали, та Устині вже не було, лише поминки. Познайомились з її дочкою Марією, інокинею. Марія охоронила ікону в святій воді, помолилась, і відправила її до храму.
Зоряна зробила так, і всі біди скінчилися. Вона знову здорова, поправилась, а через кілька місяців народила дівчинку і назвала її Оленка.
Тож, коли здається, що доля підкидає нам важкі випробування, варто памятати, що справжня сила у нашій вірі, підтримці близьких і готовності шукати відповіді, навіть коли шлях веде через таємничі підкладки. Життя вчить: не варто відкидати те, що здається незрозумілим, бо за ним може ховатися спасіння.
