Під час розлучення заможний чоловік вирішив віддати своїй дружині покинуту ферму, загублену серед безлюдних полів. Та через рік сталося те, що його повністю шокувало.
«Миколо, ти ж знаєш, що ти тут непотрібен, так?» різко промовила Марія. «Повертайся в місто.»
«Яке ще місто?» втомлено відповів він. Вона була зраджена людиною, у яку вірила найбільше, і вже не мала сил сперечатися. Вони починали з нуля продали квартиру, вклали все у свою справу. Микола вніс лише кімнату в комуналці, а Марія забезпечила успіх своєю розумністю та відданістю. Жили скромно, переїжджаючи з оренди в оренду, але зрештою досягли стабільності.
Згодом Микола почав поводитися як справжній господар. Хитрий, він переписав усі активи на себе, аби після розлучення Марія не отримала нічого. Коли все було в його руках, він подав на розлучення.
«Тобі це здається чесним, Миколо?» з гіркотою запитала Марія.
Він безтурботно знизнув плечима.
«Не починай знову. Ти давно нічого не робиш. Я все тягну, а ти ні.»
«Ти сам казав мені взяти паузу, зосередитися на собі,» спокійно відповіла вона.
Микола роздратовано зітхнув.
«Набридли ці пусті розмови. До речі, памятаєш ту стару ферму, яку мені залишив колишній бос, пан Коваленко? Він помер, і я отримав цю нікому непотрібну ділянку. Вона ідеально підходить для тебе. Якщо не хочеш не отримаєш нічого.»
Марія гірко посміхнула. Вона знала, що він робить. Після дванадцяти років разом вона зрозуміла, що жила з чужим чоловіком.
«Добре, але за однією умовою: ферма має бути офіційно на моє імя.»
«Без проблем. Я ще й на податках заощаджу,» з єхидним усміхом відповів Микола.
Марія більше нічого не сказала. Зібрала речі та переїхала до готелю. Вона була готова почати з нуля чи то на пустій землі, чи на занедбаній фермі. Вона дізнається, коли приїде. Якщо там нічого не варте, повернеться до міста або знайде інший шанс.
Вона завантажила в машину лише необхідне, залишивши решту Миколі та його новій коханій. Якщо він сподівався, що колись ще скористається її розумом і досвідом помилявся. Нова жінка, яку Марія бачила лише кілька разів, була скоріш пихатою, ніж розумною.
Микола з глузливою усмішкою подав їй документи.
«Щасти.»
«І тобі,» спокійно відповіла Марія.
«Не забудь надіслати фото корів,» насмішкувато кинув він.
Не відповідаючи, вона зачинила двері машини та поїхала. Коли покидала місто, сльози самі полилися по її обличчю. Вона не помітила, скільки часу минуло, поки легкий стукіт у вікно не повернув її до реальності.
«Все добре, доню? Ми з чоловіком помітили, що ти вже давно стоїш,» ніжно запитала літня жінка.
Марія подивилася на неї, потім у дзеркало заднього виду, де побачила автобусну зупинку. Легко посміхнулася.
«Все добре, просто трохи пригнічена.»
Жінка розуміюче кивнула.
«Ми їдемо з лікарні. Наша сусідка там сама, ніхто її не відвідує. Ти часом не до Житомира?»
Марія здивовано підняла брови.
«Житомир? Там же та ферма?»
«Так, хоч зараз це важко назвати фермою. Господар помер, і ніхто не доглядає. Лише кілька людей годує тварин із доброти.»
Марія усміхнулася.
«Яка дивовижна збіжність саме туди я й їду. Сідайте, підвезу.»
Літня жінка сіла попереду, а її чоловік позаду.
«Мене звати Марія,» представилася вона за кермом.
«А я Ганна Шевченко, а це мій чоловік, Іван,» тепло відповіла жінка.
Дорогою Марія дізналася багато про ферму хто краде, хто доглядає за тваринами і наскільки все там запущено. Приїхавши, вона побачила пусті поля та ледь стоїть стайню, де втримували лише двадцять корів. Але вона вирішила залишитися і боротися за нове життя.
Через рік Марія з гордістю дивилася, як вісімдесят корів пасуться на її зелених полях. Вона перетворила занедбане господарство на квітучий бізнес. Було важко вона продавала прикраси, щоб купити корми, витрачала останні гроші. Але тепер її продукція була популярна навіть у сусідніх областях.
Одного дня молода дівчина на імя Оксана принесла їй газету з оголошенням про холодильні фургони за вигідною ціною. Марія впізнала номер телефону він належав компанії Миколи. З хитрим усміхом вона попросила Оксану подзвонити та запропонувати на 5% більше, аби ті не показували машини іншим покупцям.
Коли Марія приїхала оглянути фургони, вона зустріла Миколу. Він остовпів.
«Ти їх купуєш?» не вірячи своїм очам, запитав він.
«Так, для ферми, яку ти мені віддав. Вона стала чудовим бізнесом, ми розширюємось,» спокійно відповіла Марія.
Микола не знайшов слів. Поки його життя розвалювалося, вона
