Перший паляничок з комом
Соломія була гарною дівчиною двадцяти семи років. У її житті все було, як у тій пісні: «Кохання — це вічний рулет, де одного обирають, а другий лишається сам…» Багато хлопців звертали на неї увагу. Та більшість хотіли одразу всього, тобто — переспати. Нащо тягнути? Часи такі. Можливості треба ловити. Пропустиш — інший скористається.
Виросла Соломія у царстві жінок. Виховували її бабуся та мама — освічені й порядні жінки. Ім’я дівчина отримала на честь прапрабабусі, яка навчалася в інституті шляхетних панянок ще за тих часів, коли Україна була під царською Росією.
Дідусь помер рано, а батько пішов із сім’ї, коли Соломії було дванадцять. З дитинства вона любила книги, де лицарі рятували коханих від лиха, холоду й злих сил. І мріяла про таку саме любов — щиру, безмежну, з підмітальними побаченням під місяцем. Хоч і була сучасною дівчиною, але вірила в казку.
А сучасні хлопці, на жаль, позбавлені всякої романтики. Квітку — одну троянду — дарували на першому побаченні, а від поцілунків перестрибували одразу до ліжка. Ніяких промов під зорями. І квіти з’являлися лише на свята — якщо, звісно, стосунки затягнуться до весілля.
Ніякої поезії. Хоча багатьом дівчатам таке й подобалось. Чого марнувати час на розмови, коли можна одразу отримати задоволення?
Соломія не могла змиритись із такими швидкоплинними стосунками. Кохалася до нестями, а потім страждала, коли бачила, як об’єкт її мрій тягне у ліжко когось іншого. Чоловіки поспішають нагулятися, поки ще вільні.
Усі подруги давно повиходили заміж, народили, встигли розлучитись і знову одружитись. І кожного разу, зустрічаючи Соломію, втомлено запитували: «Ну що, знайшла свого принца?» Але той єдиний десь загубився, мов у казці. А раптом він із самого початку був лише мрією?
Мрії мріями, а час іде. Навколо все менше вільних хлопців, а все більше розведених. А чекати вже набридло. І ось вона зустрічає Олега — симпатичного, з машиною та квартирою. Хіба не наречений? І кинулася в кохання, як у вир.
Але час минав, а Олег не пропонував руки й серця. Потім виявилось, що він одружений. Не те щоб він брехав — просто «так вийшло». Але й Соломія не питала. З дружиною вони не жили, розлучатися не було потреби. А тепер він зустрів Соломію — і точно розлучиться. Ось завтра й займеться цим питанням.
Соломія зраділа і навіть не спитала, чи є в нього діти. А дитина, звичайно, була.
Вона терпляче чекала, коли Олег розлучиться, і вона нарешті отримає його цілком. І дочекалася. Та виявилось, що машину він віддав колишній дружині, щоб та погодилась на розлучення. Квартиру теж залишив їй: «Нехай живе, я не жадібний.» Залишився він з нічим — з кредитами та аліментами.
Хіба про таке мріяла Соломія? Краще б вона тоді подумала і кинула Олега. Але виховання не дозволяло. Бабуся з мамою навчили її: якщо любиш, не кидай у біді. І вона, мов дружина декабриста, вирішила бути поруч.
Якщо рідні й здогадувались про її страждання, то втручатися вже було пізно. Тим більше, що Олег зробив пропозицію, заліз у ще більші борги — і вони влаштували гучне весілля.
Жили на орендованій квартирі, про що Соломія нікому не розповідала. Вона була щасливою: що б не сталося, вони разом подолають усе. Якщо й лунали тривожні дзвіночки, вона ігнорувала їх. А потім з’ясувалось, що вагітна. Радість змішалась із жахом: як вони виживуть?
Олег шукав підробітки, повертався додому пізно й засинав, навіть не глянувши на дружину.
Отак Соломія й отримала те, про що мріяла. Перед рідними вдавала щастя, але вони все відчували. Наближалися пологи, а вона все частіше думала: як жити далі? Вона не працює, а гроші Олега розтікаються, як пісок. Пальто на величезному животі не сходиться, а на дворі зима. Дитині треба стільки всього купити…
— Я щось придумаю, — бурчав Олег, приходячи додому все пізніше. Але грошей більше не ставало.
— Потрібно заплатити за квартиру. Залиш мені грошей, — попросила вранці Соломія.
— Вибач, немає. Віддав борг. Попроси в мами.
І вона пішла. Звісно, маМама й бабуся, хоч самі жили скромно, знайшли останні гроші, а Соломія, дивлячись на їх зморщені руки, зрозуміла, що більше не може знижувати себе заради людини, яка ніколи не буде вартою її любові.
