**Перешкода для кохання**
Яна розійшлася зі своїм хлопцем Валерієм, з яким зустрічалася довго, а потім навіть почали жити разом. Та згодом зрозуміла: одне це побачення, коли можна розійтися й забути, а зовсім інше коли живеш під одним дахом. Співжиття з Валерієм не склалося.
«Виходить, ми з ним як олія й вода, а мені здавалося, що це кохання», думала вона, повертаючись з роботи додому.
«Зараз знову побачу його в квартирі, де скрізь безлад, купа брудної посуду, крихти на підлозі, а він на дивані, уткнувшись у телефон. Мене дратує все в ньому. Сьогодні я покладу край нашим стосункам», остаточно вирішила Яна.
Увійшла в квартиру і справді: все, як завжди. Валерій лежав на дивані, вже два місяці «шукав» роботу, але Яна нарешті зрозуміла, що це просто відмазки, йому дуже комфортно жити за її рахунок.
«Валерію, знову те саме: диван, безлад, я це бачу місяцями. Ми розстаємося, збирай речі й іди», сказала вона рішуче й на підвищених тонах.
«Янко, ти з дуба впала? З чого це ти раптом розвелася? Все ж було нормально!» здивований Валерій підскочив з дивана.
«Це не раптом, я довго до цього йшла. Мені з тобою не по дорозі. Іди, я серйозно, і не намагайся мене умовляти».
«Ще пожалкуєш! Куди ж мені йти вночі?» пригрозив він.
«Куди хочеш. У тебе ж є батьки от і лети до них».
Яна на кухні грюкнула посудою, вимила й розклала все по місцях. Заглянула в кімнату Валерій застібав сумку. Речей в нього було обмаль. Проходячи повз неї до дверей, він буркнув:
«Ще пожалуєш», і з силою хлопнув дверима.
«Кожні закриті двері це новий шанс знайти ті, що відкриються», раптом згадалися Яні чиїсь слова. Вона із задоволенням закрила двері на щеколду й усміхнулася. «Ну от і все. Нова життя. Треба було це зробити давно. Нарешті стало легше. Дістали мене його негатив і те, що завжди виходило, ніби це я винна».
Батьки, дізнавшись, що дочка вигнала Валерія (якого вони терпіти не могли), тільки пораділи.
«Ну нарешті позбулася свого дармоїда! Невже тобі не соромно, що він сидів у тебе на шиї? «У пошуках роботи» так він просто не хоче працювати! лаяла її мати Галина. І взагалі, тобі вже двадцять сім, пора вже заміж. Знайди нормального хлопця й заводи сімю».
Яна й сама це розуміла. Вона працювала медсестрою у міській лікарні. Це був не якийсь тихий стаціонар, де можна посидіти в телефоні чи подрімати вночі. Її відділ це постійні екстрені виклики, пацієнти з травмами, де кожну хвилину треба бути на
