Передумав одружуватися
Архип довго засиджувався в лабораторії, безкінечно переливав якісь рідини з пробірки в пробірку і порпався у мішечках з загадковими порошками.
Він був переконаний: його кропітка праця ось-ось принесе результат, і тоді він нарешті покаже світу «продукт», виділений з коріння рідкісної рослини.
З тим самим ентузіазмом сорокарічний науковець кидався у роботу, що й не помічав закоханих поглядів молоденької прибиральниці Соні, котра зявилася в інституті не так давно.
Архип, захоплений очікуванням відкриття, зовсім не зважав на те, як Соня, забувши про віник і ганчірку, годинами зиркає на нього, оперта на швабру, мов партизан, що вивчає ворожий тил.
Зрештою, якось увечері дівчина наважилась порушити мовчанку:
Архипе Глібовичу, ви ж зранку не встаєте зі стільця, як прибитею! Може, чаю грець? Я з дому електрочайник притарабанила і ще домашньої ковбаси привезла.
Почувши про ковбасу, Архипу аж смак у роті зявився, тож він і підвівся з-за столу.
Чай, кажеш? З ковбаскою? Як у старому анекдоті: «Гріх від такого відмовитись».
Соня понеслася до рюкзака, руками вже тремтить то електрочайник витягає, то судочок із смакотою.
Учора мама прислала села фаршу, то я вже накрутила ковбаски з салом, спекла їх.
Дівчина блискає радістю, ставить на стіл судочок.
Так, так каже Архип і, мов за наукою, знову одягає окуляри, що вже втретє за вечір з кишені витяг.
Поки вода закипає, Архип із усею своєю науковою дотошністю оглядає контейнер: прозорий пластиковий із кришкою.
Скажіть, будь ласка, а цей контейнер з самого ранку у вас в рюкзаку лежить?
Соня розгубилася, знизала плечима:
Мабуть, з ранку. А чого?
Хм. А кришка була так щільно закрита, як зараз?
Ну так, аж злякалася. Ви думаєте, вже все скисло? Не мало б! В роздягальні прохолодно, ще ж не топлять…
Архип Глібович зітхнув, борючись із сумнівами:
Ну, тоді поп’ємо просто чаю. А ковбаску, мабуть, візьмете додому.
Соня, якій на ковбасу пішов увесь учорашній вечір, обурено вихопила зі столу свій судочок.
Архип відчув її рішучість по зібраних докупи бровах.
Ой лишенько, не відкривайте! відчайдушно заволав він, втікаючи за інший кут і затискаючи ніс хустинкою.
Соня тим часом відкрила злощасний судочок, понюхала і заявила:
Все нормально пахне! Боже, ви міські, нічого про справжню їжу не тямите. Не хочете не їжте, я сама впораюся.
З дзвінким брязкотом судочок вертається на стіл, а Соня вже наливає по чашках чай.
Архип обережно повертається до столу.
Теплий чай зігріває душу, настрій кращає. Архип косить оком на дівчину, що з апетитом жує ковбаску.
То це з яловичини? перепитав він.
Авжеж, відповіла Соня, не відриваючись від шматування.
Виглядає апетитно. Пахне добре. Навіть дуже.
Слина у роті якось сама по собі збирається. Організму то хоч пояснюй, що можна, а що ні.
Тужливо зітхнувши, Архип промовив:
Взагалі-то за санітарними нормами температура в роздягальні не повинна перевищувати двадцяти двох градусів, тож теоретично
Що? урвала вона його мову.
Архип помітив: по її круглому підборіддю стікає крапля жиру, а на носі вже вимальовується ще одна сяюча цятка.
Думки в голові Архипа закрутилися:
«Мабуть, наваристо. Запашна яка! Ох, і нащо ж я так наговорив?»
«Зупинись, Архипе! Адже знаєш, чим може закінчитися харчування з неперевіреного контейнера. Соня, звичайно, не схожа на людину, котра розуміється на нюансах харчового зберігання…»
Так він себе вмовляв, тягнув порожню чашку а в шлунку вже щось бубнить і гримить.
А потім трапилось невідворотне: рука Архипа сама собою потяглася по ковбаску. Соковита кірочка тріскотіла на зубах.
М-м, фантастика. Хто це приготував?..
Я ж сказала, я сама, зашарілася Соня.
Архип їв і їв у повному шлунковому екстазі.
У мене немає слів.
Соня так зраділа, що розмазала халатом по губах жир, а потім швиденько і сльози з очей.
От бачите, розкуштували! А казали «прокисло»! Я ж змалечку готую.
***
На знак вдячності Архип Глібович напросився провести Соню до автобусної зупинки.
Порозмовляли. З’ясувалося Соні тільки двадцять три.
Ох і молода!
Такою можна в доньки годитися. На зупинці в очікуванні маршрутки простояли добрих десять хвилин.
Може завтра вам печенька домашнього принести? сором’язливо посміхнулася Соня. Я сама печу. Морквяне чи сиркове, яке любите?
Я усі люблю.
Добре, тоді два принесу.
Диво, але Архип з нетерпінням чекав завтрашнього дня.
І навіть забув про свої реактиви та формули. А які сни привиділися! Наче Сонечка роздягається, стоячи біля нього у лабораторії…
Архип прокинувся щоки горять.
Ой-ой-ой, сорок років прожив, на жінок не заглядався, а тут ніби зурочили.
Частина 2
Перед зустріччю з майбутньою родиною Архип добряче нервував. Поки таксі трясло їх по ямах і калюжах Київської області, Архип, знявши шапку, старанно пригладжував ріденьке волосся на маківці, щоб прикрити лисину.
Ще вчора Соня, поклавши його голову собі на коліна, повищипувала йому пінцетом всі сиві волосини.
Архип чисто виголився, вбрався в костюм, підмостив галстук, надушився.
Соня обійняла його щокою до щоки і прикрила очі, наче муркотлива кицька.
Та сподобаєшся ти їм, підбадьорювала вона. Мама у мене з розумінням. А вітчим добряк, завжди за все «за».
Скільки мамі років?
Сорок пять.
Оце так! А мені сорок. Одобрить мене?
Куди дінеться? Буде проти скажу, що вже чекаю від тебе дитину.
Добрий початок сімейного життя, перелякався Архип.
Добралися. Архип вибіг з машини, вчепившись руками за шапку, щоб не зірвало вітром.
Зима. В місті таких кучугур, як тут, не бачив від роду.
Поки роззирався, Софія розплатилася гривнями, спритно вискочила з таксі, схопила сумки і вперед.
Такої хати Архип хіба у листівках бачив: похила, крита старим шифером, з комином, на кінці якого майорить перевернутий чавунний горщик.
Двері важкі, обшиті ковдрою, підлога скрипуча, стіни криві, завляпані вапном. Все здавалося нереальним.
«Господи, що за халупа! Невже тут можна жити?» жахнувся він.
Заспокоював себе: мабуть, гостьова хатинка, або мисливська база.
Але Соня шепоче, щоб взуття знімав і, запхавши у крихітну кімнату, дає зрозуміти: не до жартів.
У центрі стоїть жінка в байковому халаті.
Добрий день, мамо. Це мій жених Архип. Ви ж памятаєте, я вам казала.
Жінка була справжня стіха.
Здоровенькі були, промовила вона і оглянула гостя з ніг до голови.
Тон як мороз через спину.
Ти, доню, з глузду з’їхала? Скільки вам років?
Архип стривожено зітхнув.
Представлюся: Архип, працюємо з вашою донькою разом.
Я питаю: скільки вам років?! рявкнула жінка.
Мені сорок.
А моїй дитині двадцять три! Ви старший на цілу прірву!
Слухайте, так, я старший, але Соню покохав. Я не ображу, квартира є, робота є, дача також.
Авто нема!
Та бо я не бачу добре, але ж це не проблема куплю і навчу Сонечку їздити
Ще чого! кричить мама. Вам служницю треба, а не дружину! Кріпацтво в нас давно скасували!
Та що ви! здригнувся Архип. Хочу женитися на вашій Соничці, у церкві повінчатися, діток завести Все по-людськи!
З печі виходить усміхнений чоловік, років тридцяти.
Доброго вечора, радий вас бачити, чув багато, чарівно посміхнувся.
Вітчим Сони. Стрункий, кучерявий, губи хоч зараз у модельний бізнес.
Відкритий комірець Архип одразу зрозумів: чоловік гарний і молодший чи не на пять літ.
Андрійко, не загравай! Я свою дитину за цього старого не віддам!
Соня ображено:
Мамо! Як ви можете! Я йду з ним!
Не пущу!
Назрівав справжній сімейний скандал-опера, від якої Архип хотів втекти.
Він мяко зняв руку Сони з долоні, плануючи накивати пятами.
Соню, пробач. Я супроти твоєї матері не піду.
А вона над всіма знущається! Зводить в дім коханця, молодшого за себе, а мене виганяє!..
Не груби матері! вже Андрій.
Затули пельку! ще дужче мама.
Почалася справжня колотнеча. Архип принишк і сунувся до дверей. Повз нього гепнула табуретка.
«Рятуй, Боже!» подумалось у нього, покидаючи цей гостинний дім.
Вискочив за ворота, далі через півсела біг, шукаючи таксі чи хоча б залізничну станцію.
Стрес давив у грудях, тиск скакав.
«Нащо мені ця жінка й та родина? Сидів би зараз у лабораторії, з мікроскопом. А тут вирішив квест пройти!»
Витяг телефон нема звязку.
Зрештою, повернувся до знайомої хати (по обпеченому горщику впізнав).
На диво, тиша. Картина краси: відчиняє двері Соня з сумками.
Архипушко, ти тут? Любий мій, я так боялася, що ти зникнеш.
Та душно стало, вийшов подихати, викрутився Архип.
Раз мама не благословляє, то я йду від неї, заявила Софія.
Архип мовчав. Його чоботи не для цього снігу, ноги вже крижані, почав притуптувати.
І виникла думка: а треба йому така любов? І ще з такою родиною?
***
Мати Соні зявилася біля порогу у ватяних валянках, тулуп на плечах. Ну просто справжня українська пані.
Не цінуєш матір дорога вільна, мовила. Тепер він за тебе відповідає.
Соня заснула плечі:
Краще вже з ним, ніж з вами, мамо. Архип чудова людина! Вийдіть нам таксі.
Ще чого. Я вже сказала, хай він сам крутиться.
Соня тихенько тикає Архипа кулачком:
Дорогенький, зроби щось.
Архип, який вже ледве не тріщав від холоду, зібрався з силами:
Звязку ж нема. Сходи до сусідів, спитай про таксі.
Вперше потрапив у таку бурхливу, абсурдну ситуацію. І тут бац: ноги підкосяться, він лягає просто в сніг.
Що з тобою?! Луною над селом пролунало Волання Соні. Архип ледве дихнув:
Запаморочення. Оце не думав, що тут дуба дам. Додому хочу
Ні-і-і! плачем заливається Соня.
***
Архипа трохи відпустило лише після уколу від сільської фельдшерки.
Опамятавшись, оцінив перекошену стелю, білі, забиті вапном стіни. На старому дивані під пледом.
Не ставайте, суворо попередила медик. Лежіть півгодини.
Що зі мною? простогнав Архип.
Криза, тиск зашкалює. Не нервуйте.
Та я, власне, і не нервував до цього дня, слабко буркнув.
Перед очима знову зявилася сувора майбутня теща:
Ще й хворий! хмикає.
Мамо, ідіть! Соня кипить.
Дівчина поїть Архипа гарячим чаєм з ложечки.
Фельдшерка збирається йти. Архип шепоче:
Може заберете мене звідси?
Куди?
На «швидкій» не приїхали?
Та ні, я тут живу, тут і працюю.
Соня поставила горнятко й заглянула йому в очі:
Ти що, вже поїхати збираєшся? Не треба: мама погодилася. Нас простила.
Архип, якому вже і думати не хотілося про весілля, уникнув зустрічі з очима Соні.
«Оце ви там помирилися, а я свою думку маю. Виживу втечу, і жінкам більше й близько не довірятиму!»
***
Архип Глібович завершив роботу і питає лаборантку:
Так, я закінчив. І ви закінчуйте, бо півгодини тому попереджав, що лабораторія зачиняється.
Лаборантка, скромна, 32 роки, знітилася, підправила окуляри на носі.
Я пиріг домашній принесла. Може, чаю?
Ні! різко відрізав Архип. На роботі працюємо, а не чаї пємо!
Та вже ж восьма, усміхнулася та.
Додому! вибухнув він.
Усмішка зникла. Дівчина зібрала речі й пішла.
Чудак, прошепотіла на ходу.
Архип зітхнув полегшено й зачинив лабораторію.
Поспішив додому.
Вчасно рівно о восьмій.
Соня відчинила двері, почула ключ у замку.
Добрий вечір, Архипе Глібовичу.
Що на вечерю? сухо питає.
Юшка на качці й вареники з картоплею.
Прекрасно. Я голодний. Запиши, скільки винен за продукти, додам до зарплати в кінці місяця.
Архип роззувся, помив руки і на кухню, де вже усе готово.
Соня крутиться біля нього:
Ти все ще сердишся на маму? Вона ж уже сказала, що просто боялася втратити мене, думала ти, професор на порозі, не захочеш бережно ставитися до мене. Оті її «ціни набити» така вона. А я ж люблю тебе досі.
Архип мовчки колотить ложкою у супі. Щось їсти не дає спокою.
Або через сімейну сварку злякався? Та не переймайся! Життя без конфліктів тягомотина, а в нас шоу якесь. Ну, може, трохи й перегнули але ж не смертельно
Архип підвівся, акуратно обняв Сонечку за плечі і тихо виставив у коридор, разом з речами.
Вже пізно, йди додому. Завтра можеш не приходити обійдуся варениками, а післязавтра заходь.
Зачинивши двері перед заплаканою дівчиною, Архип повернувся до кухні та взявся до вечері.
