Перш ніж піти й не повернутися…
Олег вийшов із дверей вокзального будинку на перон, трохи перекосившись під вагою великої спортивної сумки з написом Adidas на плечі. Краплі поту пробили блискучі вологі смуги на скронях. Він оглянув перон. Вздовж стіни вокзалу тягнувся ряд лавок, зайнятих пасажирами, що чекали на потяг, та зустрічаючими. На одній із лавок сидів старий у сірому плащі й капелюсі. До нього й пішов Олег.
Підійшовши, він зняв з плеча свою ношу, поставив посередині лавки, дістав із кишені куртки зім’яту хустку й обтер нею обличчя. Лише після цього сів, з полегшенням зітхнувши. Повз перон із гуркотом і свистом пролетів, не зупиняючись, швидкісний потяг. Потік теплого повітря, що пахнув шпалами й пилом, торкнувся обличчя Олега, здригнув його коротке волосся.
Він провів поглядом за швидко віддаляючимся хвостом складу, відкинувся на спинку лавки, поклавши руку на сумку. Люди на пероні раптом заговорили, перервавши бесіди на час проходження потяга.
— Швидкісний потяг номер… прибуває… Нумерація вагонів з голови складу, — невиразно прокрипів у динаміку жіночий голос.
— Не розчули, який потяг? — запитав старий, повернувши голову до Олега.
Той похитав головою й знизав плечима. Старий кивнув і глянув на наручний годинник.
— Третій раз уже оголошують, що прибуває, а його все нема й нема, — поскаржився він і зітхнув. — Як ви вважаєте, чому на вокзалах завжди нечітко оголошують?
Олег мовчав, ігноруючи спробу втягнути його в розмову.
— Ви кудись їдете? Речей, як я бачу, у вас багато. Сумка важка, — не здавався старий.
— Оце менє детектив, — хмикнув Олег. — А в вас речей зовсім нема, тому я роблю висновок, що ви когось зустрічаєте, — відповів він у тон старому.
— Правильно. Зустрічаю, — радісно сказав старий. — Сина зустрічаю, — додав він із гордістю.
— А я від сина їду, — зітхнувши, тихо промовив Олег.
Це вирвалося мимовільно.
— Так… Життя, — старий теж зітхнув. — Тікаєте, значить. Тільки від себе не втечете. Свої проблеми з собою везеСтарий хитро посміхнувся, немов бачачи крізь роки власну молодість у цьому розгубленому чоловікові, і прошепотів: «Та хіба ж можна втекти від того, що завжди в твоєму серці.»
