Зараз моїй мамі вже за сімдесят. Вона все своє життя мама присвятила професії перукаря. Навіть коли їй вже було пора виходити на пенсію, вона продовжила працювати. І була кращим у нашому місті перукарем. Записатись до неї було майже неможливо, потрібно було за місяць приходити щоб записатись. І навіть працюючи у дві зміни вона не встигала приймати всіх. Після роботи у салоні вона ще бігла до інших клієнтів додому, щоб встигати пофарбувати їх або зробити зачіску. Всі хотіли потрапити до неї, і у нашому місті вважалося престижним, якщо вона — твій перукар. Але батько не став терпіти те, що дружини постійно немає вдома і тому пішов він нас. Мені тоді було шістнадцять років, а старшому брату вже майже двадцять. Пізніше ми дізнались, що він пішов від нас до іншої жінки.
Через багато років такої роботи, яка вимагає постійно бути на ногах та тримати руки на вазі, у матері почались проблеми зі здоров’ям. Ноги почали відмовляти, через що вона почала дуже повільно і важко ходити. Руки почали постійно труситись,неможливо було продовжувати робити укладки і стригти, через що вона звільнилась. А роки два тому вона послизнулась і невдало впала, через що зараз ледве пересувається. Нещодавно вже почались проблеми з пам’яттю. Вона може щось готувати і через декілька хвилин забути. А потім вже коли половина квартири у диму, вона згадує, що не вимкнула плиту. Тому тепер потрібно доглядати її як маленьку дитину. Залишати одну дуже небезпечно.
Мені вже за сорок, але з особистим життям у мене не склалось. Скоріш за все, це через те, що у мене не може бути дітей. Перший чоловік так відкрито і сказав, ми прожили декілька років, він вже планував дітей, але у нас не виходило. А після того як я пройшла обслідування, ми дізнались, що я просто фізично не можу мати дітей. Він підтримував мене, але ми пожили ще десь рік, після чого він повідомив, що не зможе все життя прожити без власних дітей, тому подає на розлучення. А другий за моєю спиною шукав мені заміну, тому я вирішила не терпіти цього і пішла сама. Після цього я вже навіть не намагалась завести стосунки, мені потрібно було допомогати матері, чому я і присвятила весь свій вільний час. У матері дуже мала пенсія, а я працюю у лікарні позмінно. І намагаюсь брати тільки нічні зміни, щоб вдень я могла доглядати маму. Я дуже хвилююсь за неї. А грошей завжди не вистачає, та ще й до того, лікарі прописали мамі особливу дієту, дорогі ліки. Тому майже всі наші гроші йдуть на те, щоб забезпечувати маму.
Але таке становище у нас було не завжди. Взагалі ми маємо велику родину. Вони завжди були поруч, особливо коли все було добре. У матері була гарна посада, вона була шанованою людиною та мала непогані гроші. Майже кожен день до нас приходив хтось з родичів. Але зараз навіть мій рідний брат майже не цікавиться життям матері. Коли я зателефонувала йому і повідомила, що мама у лікарні і потрібна допомога грошима, він вислав мені тисячу гривень. На цьому його допомога закінчилась. Він завжди знаходить відмовки, щоб не приїжджати. Я розумію, що він зі своєю родиною живе у іншому місті, але це ж рідна мама, а він навіть на день народження не зміг навідатись. А коли потрібні гроші, він все списує на те, що йому потрібно забезпечувати власних дітей та дружину, що йому і так не вистачає.
У матері є ще дві сестри та брат. Вони живуть у іншому районі міста, але не так далеко. Вони теж тільки іноді телефонують і запитують як справи. ЇЇ брат зараз також хворіє, що за ним доглядають, зрозуміло чому він не може допомогти нам, але ж сестри здорові. Вони нормально себе почувають, працюють, але мамою не цікавляться. У однієї з них є власна машина, я кілька разів намагалась попросити, щоб вона відвезла маму до лікарні, чи просто на свіже повітря, але вона завжди вигадує собі мільйон справ і завжди у неї не виходить. Я навіть намагалась запропонувати їй оплатити бензин, а вона “не може”.
Перед сімдесятим днем народженням мами я вирішила взяти у кредит невелику суму, щоб влаштувати їй справжнє свято і накрити гарний стіл. Запросила всіх родичів, і звісно ж всі прийшли. Подарували безглузді дрібнички разом з квітами і все. За столом тільки но і розповідали як же люблять маму, що дуже хочуть, щоб вона одужала і почала почувати себе краще. А після розійшлись та і все. Зараз якщо зателефонують раз у місяць, це вже буде свято. До себе на свята чи просто у гості не кличуть ніколи. Вони мабуть вважають, що ми з мамою дуже проблемні, а їм і так клопіт вистачає. Мені дуже боляче розуміти, що ми з мамою нікому з рідні не потрібні. Зате коли мама була здорова, була потрібна всім. І що ж її тепер покинути через те що вона вже стара і немічна?
