Життя склалось так, що стосунки з сім’єю у мене завжди були дуже непрості. Для батьків я була неначе невидимою, а уся їх увага належала моїй молодшій сестрі Софії. Різниця у віці в нас не велика, всього два роки, але для батьків вона була суттєвою. Ледь не щодня я чула фрази на кшталт «Ну Софійка ж молодша, віддай їй свою іграшку», «Чому ти не можеш бути такою ідеальною дитиною, як твоя сестра?» або «Ти старша, який ти приклад подаєш своїй сестричці?». Навколо всі тільки й носились зі своєю улюбленою Софійкою. Проте я й досі не розумію чому. Сестра була дуже розбещеною, найгірша учениця класу, часто тікала з дому та не відповідала на телефонні дзвінки батьків, а в одинадцятому класі й зовсім завагітніла від дорослого чоловіка. Словом, назвати її «ідеальною» я б точно не змогла. Через постійні порівняння зі сторони рідних, у нас з сестрою склались дуже непрості відносини, а точніше я просто її не люблю. І так, мені абсолютно за це не соромно. Єдиною близькою мені людиною стала бабуся. Матір тата.
Вона була, мабуть, єдина, хто не ідеалізував Софію. Навпаки, вона не раз дорікала моїм батькам за те, що вони виростили з неї страшенно розбещене дівчисько. А ось мене вона любила та завжди була рада бачити. Я проводила у неї весь свій вільний час. Не рідко я жила у неї тижнями, адже вдома мене все одно ніхто не чекав. Бабуся була дуже розумною та цікавою жінкою. Ми разом порались у городі, готували, читали та багато розмовляли. У бабусі в запасі для мене завжди були цікаві історії. Коли бабуся померла, я неначе втратила частинку себе. Проте вже скоро на мене чекала несподівана новина. З’ясувалось, що бабуся переписала свою квартиру на мене. При цьому не залишивши моїм батькам та сестрі нічого. Оскільки я була вже повнолітня, то жодних проблем з оформленням документів не виникло.
Я дуже зраділа такому щедрому та неочікуваному подарунку від бабусі. Я була ще студенткою, тому навіть і не мріяла про власне житло. Тепер я могла почати своє життя спочатку, не залежно від своєї сім’ї. Проте було і те, що мене тривожило. Я не знала, як на цю новину відреагують рідні. Було страшно, що батько відсудить її у мене, адже він також є спадкоємцем.
Коли новина про спадок дійшла до батьків, то почалось те, чого я боялась. Мама прийшла до мене та заявила, що я зобов’язана продати цю квартиру і гроші розділити, а ще краще уступити житло сестрі. Її дуже дивувало за які такі заслуги бабусину квартиру отримала я, а не мій батько. Коли ж я відмовилась ділити спадок, мама почала дорікати, мовляв, як мені не соромно буде самій жити у трикімнатній квартирі, коли моя молодша сестричка тісниться у маленькій кімнатці у квартирі батьків. Ось тільки слова матері мали зворотний ефект. У той момент я остаточно вирішила, що нізащо не допущу того, щоб квартира бабусі дісталась Софії. За все своє життя вона ніколи навіть не зайшла її провідати, а тепер претендує на спадок? Е ні, такого не буде ніколи! Матір я виставила за двері, попередивши, що квартиру я не віддам і ділитись з ними теж не буду. У відповідь матір стала сипати прокльони та погрози, але мені байдуже. Життя дало мені шанс стати щасливою і я нізащо його не упущу!
А як би ви вчинили на моєму місці?
