Я працюю репетитором з хімії. Готую дітей до ЗНО, заліків чи підтягую знання всім бажаючим. Беру самостійних дітей, які вміють себе поводити та організувати свій час. Мої учні вміють самостійно вчити та виконувати завдання. Я не хочу витрачати свій час на тих, кого мама змушує. Якщо бачила повну апатію до мого предмету, то відмовлялась від такого учня. Навіщо мені його mушtрувatu?
Коли тільки починала працювати, брала всіх підряд. Мені це вилізло боком. Взяла дівчинку чотирнадцяти років. Вона хороша, як людина, але учениця з неї ніяка. Я намагалась її зацікавити предметом. На кожен урок придумувала щось нове. Результату нуль. Але дівчинка не настільки страшна проблема. Це ж чужа дитина не хоче вчитися, а не моя.
Справжні неприємності приносила бабуся дівчинки. Вона приводила дитину за ручку до мене. Дівчинці чотирнадцять. Вона доволі доросла. Бабуся могла сидіти впродовж уроку з нами. Мені її присутність приносила дискомфорт, але гроші треба, тому терпіла.
Проходили вони до мене два місяці. На третій, бабуся попрохала приїздити до них. Я одразу попередила про додаткову платню. Проїзд, начебто, коштує не багато, але копійка — гривню береже. Загалом загальна ціна піднялась на 200 гривень. Бабуся погодилась.
Я їздила до дівчинки на репетиторство, бабуся вчасно платила. Здається, всі задоволені, але це помилкове враження. Бабуся мала поїхати на тиждень в інше місто. Я попрохала заплатити наперед і вона погодилась. Мені заплатили за два заняття та проїзд. Ми домовились, що свої затрати на дорогу, говоритиму в кінці кожного тижня. Отримавши гроші на банківську карту, я здивувалася. Приємно, що бабуся пам’ятає про чужу роботу, думала я.
Тиждень промайнув швидко. Я ще не приїжджала в новому місяці до своєї учениці. В мене піднімалися тарифи. Хотіла спочатку обговорити ціни з бабусею, а тоді будувати новий графік навчання. Пенсіонерка погодилась на нові тарифи, але здивувала своїм проханням.
— Поверніть мені двісті гривень. Я їх випадково перевела або візьміть ці гроші за наступні заняття.
— В якому сенсі випадково? — Не зрозуміла я. — Ми з вами домовлялися про оплату мого проїзду.
Пенсіонерка сказала, ніби нічого такого я не говорила. Вона не слухала мене і вимагала назад гроші. Я відмовилась повертати чесно зароблене. Бабусі це не сподобалось. Воно кричала мені щось надзвичайно дивне. З її слів, я обікрала її — пенсіонерку. Вибачте, що?
Я ввічливо попрощалася з бабусею і відмовилась працювати з її внучкою. Гроші залишила собі, адже я їх заробила. Не знаю, може пенсіонерка випадково проігнорувала мої слова або навмисне, бо хотіла приберегти 200 гривень.
