Я пенсіонерка поки продавала свої бублики, ледь не стала жертвою шахрайства.
Стою я, як завжди, на своєму місці біля лавки з бубликами на розі біля старого дуба, де всі про мене знають. Тут підходять до мене двоє чоловіків. Ще ті франти: костюми, краватки, шкіряний портфель. Одразу видно себе начальниками вважають, але в очах так і світиться «перевірка на дурість».
Доброго ранку, пані, усміхається один так слизько, як продавець, що й сам не міг би повірити власним словам. Це ви тут господарюєте?
Та я, синочки! Хочете по свіженькому бублику? Ще гарячі, тільки з печі.
Ні-ні, то ми не за тим. Ваша лавка тут стоїть у зоні підвищеного комерційного інтересу. Треба «оформити документи», розтягнув він.
Тут уже всередині лампочка мигнула: щось нечисто. Але вирішила зіграти наївну бабцю.
Ой, миленький, «оформити»… Я свої аналізи ледве оформляю цукор стрибає, тиск шалений, а вчора лікар казав, що холестерин у мене аж до стелі! У вас холестерин буває? У мене хоч греблю гати, ще й пити виписали таке, що здуло як кульку на ярмарку
Пані, треба просто підпис поставити… пробує перебити.
Бігме, не гарно перебивати старшу людину! Я ж розповідаю з тих пігулок рознесло, ніби на базарі. А донька моя, бідненька, розлучається, чоловік попався гульвіса, як і мій покійний чоловік царство йому небесне хоч при житті був не кращий
Інший аж зачесався, витягає якісь папери.
Пані, справа про штраф у двісті тисяч гривень і…
Двіста тисяч?! Ой, дитино, я ті копійчини ледве на оренду збираю. Ви ціну на газ бачили? А світло? Онук мій, найменший, мріє бути ветеринаром, хоч ще у школі, все каже: «Бабусю, не грій так воду». А як без гарячої води в мої літа уся розломана!
Послухайте, будь ласка
Та ви послухайте! Ви знаєте, як це продавати бублики в 68 років? Пенсія мені на ліки не вистачає. Артрит у ногах, руках, шиї. Спати не можу. А я тут щодня дощ, сніг, спека. Не вийду сиджу голодна. І ви мені про двісті тисяч! Краще тут упаду, хай вам клопотів буде!
Вони переглянулися, вже мокріють під тими краватками.
Можемо… ну, розстрочку запропонувати
Розстрочка? У мене вже розстрочка з банком, з аптекою, і навіть з сусідкою за зуба. Ви знаєте, скільки один зуб коштує? Сімдесят тисяч! І це ще по державній ціні!
Перший вже папірці ховає.
Ой, не перебивайте! Сестра моя на діалізі. Ви таке пробували? Три рази на тиждень по чотири години до апарата, катування! А страховка все не покриває. Ми цілою сімєю помагаємо: я зі своїх бубликів щомісяця сто гривень сестрі. А тепер ще штраф? І за що? Усі документи в мене в порядку, дозвіл від міськради маю, оформлена офіційно, податки плачу невеликі, бо доходи мізерні. Навіть медична книжка є. Покажу?
Дістаю гаманець а він, як архів, у папірцях.
Ось! Дозвіл чинний до наступного року, печатка й підпис. А ви звідки, казали?
Вони вже назад задкують.
А ну-ка, не сказали? Цікаво. Бо я хоч і пенсіонерка, але дурною прикидатися не маю наміру. Поки тут бублики пекла, 35 років в мерії просиділа сама у відділі дозволів. Я знаю, хто і за чим приходить, і жоден справжній інспектор не просить гроші в портфель і без чеку.
І ще одне. На розі камера стоїть. Зять у мене поліціянт. Він мені це місце вибивав, бо тут безпечно. Хочете, подзвоню? Він недалеко, три вулиці, і вже тут.
Вони вже, як із добрим вітром, здуваються.
Ні-ні, пані, мабуть, якась помилка…
Та беріть уже бубликів на дорогу! гукаю їм вслід. Щоб не казали, що я злопамятна!
Постійна клієнтка трималася за живіт від сміху.
Ой, та ви їх пів години крутили!
От би знала: пів із того вигадка. Ні діабету, ні розлучень, ні діалізу; а вони думають, якщо стара й бідна то й дурна.
А зять-правохоронець?
То правда. І камера правда. І документи, бач найголовніше. Бо бути бідним не значить бути простим. Я бублики кручу, бо з нашими пенсіями інакше не проживеш, а не тому, що не вмію рахувати.
Склала я ще кілька бубликів для наступних клієнтів з цукром побільше і продовжила свій день.
А ти як вважаєш: бідність викликає уразливість, чи досвід і кмітливість важливіші за диплом?