З якого часу Ваш син з Вами не спілкується? запитала я свою сусідку… У ту мить моє серце стиснулось від болю.
З того часу, як минає вже шість років, відповіла вона тихо. Востаннє бачила його ще до переїзду разом з дружиною у Львів. Спочатку він іноді дзвонив, питав як мої справи, але згодом зовсім припинив звязок. Якось я спекла торт на його день народження, пішла в гості На цих словах вона опустила очі і затремтіла.
І що далі?
Двері відчинила невістка сказала, що я тут зайва. А син стояв позаду і мовчав, дивився ніби крізь мене й не сказав ані слова. Ото й був наш останній погляд.
То він так і не зателефонував більше? я навіть не вірила своїм вухам.
Я ще сама одного разу подзвонила коли вирішила продати свою трикімнатну квартиру у Києві і купити меншу, в свій спосіб. Звісно, частку грошей йому віддала він приїхав, підписав папери, взяв гривні, і, вже більше не дзвонив.
Вам дуже самотньо, чи Ви змирилися з самотою? спитала я тремтячим голосом.
Дитинко, мені вже спокійно. Ще молодою я лишилась сама з сином чоловік пішов до іншої, й лишив усе на мене. Сина ростила сама, в любові та поцілунках, старалася, щоб ні в чому не мав нестачі. А виріс сказав, хоче орендувати квартиру. Я раділа тоді: думала, дорослішає мій хлопчина, самостійним стає.
Та справа виявилась в іншому його подружка наполягала, щоб жили окремо, мовляв, їм так веселіше, ніхто не заважає. Згодом вона завагітніла.
Ви так спокійно це розповідаєте… Вам не боляче, що син ось так пішов від Вас у Ваші літа? перепитала я розгублено.
Все минає… Живу тепер у новому будинку на Печерську, грошей вистачає на все, що треба. Щоранку прокидаюся, ставлю чайник, іду на балкон, дивлюся на Київ, як він прокидається. Колись мені лише снилось виспатись, бо все життя працювала медсестрою у дві зміни. Мріяла про старість у родинному колі, але, видно, доля призначила так бути самою.
А може, завести кошеня? Удвох же веселіше!
Ой, дитино, навіть коти кидають своїх господарів, а собаку не можу взяти я ж не знаю, чи прокинуся наступного ранку. Не можу відповідати ще за чиєсь життя. Одної помилки у моєму житті досить…
Жінка намагалася стриматися, але більше не витримала і розплакалась.
Діти, не кидайте своїх батьків! Ви їхня кров і душа, і як вони підуть частинка вас теж піде разом із ними…
