Павло пр0гнав своїх батьків з святкової вечері, після того як вони назвали оселю, моїм сараєм!

Мати – медсестра в поліклініці, батько – робітник на заводі. Ми завжди були небагатою сім’єю. Але це ніколи не заважало нам подорожувати. Все моє дитинство – це весела та захоплююча пригода з моїми батьками. Наша сім’я завжди більше цінувала духовне багатство, емоції, почуття. Батьки не вважали за потрібне купувати багато всього, а тим більше брати в кредит. Ми жили вільно від такого роду турбот. Купували все лише по потребі.

Я ніколи нікому не заздрила, незважаючи на те, що в мене не було таких модних і цікавих іграшок та речей як моїх однолітків. Навіть коли у всіх почали з’являтися комп’ютери та смартфони я не відчувала себе якоюсь не такою, вони зрештою ж в мене з’явились, хоча й набагато пізніше ніж у однолітків, друзів та однокласників.

В нашої родини є невеличка 2-ох кімнатна квартира на окраїнах міста. Простенький, але якісний ремонт, який служить нам довго, такі ж самі меблі. Так, просто та не «дорого-багато», але ми витрачали гроші на подорожі, а це давало нам набагато більше ніж якісь там речі.

Хоча ми багато подорожували, але я прекрасно вчилась в школі. Я обожнювала подорожі, тому вибрала відповідний напрямок при вступі до ВУЗу – туризм. А відмінне навчання в школі допомогло зробити вступ легким. Саме на цьому факультеті я і зустріла свою другу половинку та майбутнього чоловіка – Павла. Він потрапив на туризм також, тому що захоплювався подорожами. Павло завжди з дитячим захопленням слухав мої історії, про те як ми з батьками подорожували.

-Ех, я б теж хотів, щоб моє дитинство проходило так само. Ми з батьками що разу їздили в Єгипет. Що разу одне й те ж – базар-море, море-базар і ніякого різноманіття. Я вирішив здійснити мрію та почати подорожувати, тому вступив на туризм, хоча батьки наполягали на щось зв’язане з фінансами, банківською справою. Але я зробив по своєму.

Пройшов час, ми вже зустрічались з Павлом і він вирішив познайомити мене з батьками, адже з моїми він вже давно знайомий. І ось тоді я зрозуміла, що це за люди. Мати Павла працювала бухгалтером на фірмі, а батько начальник на підприємстві. Батьки Павла заручники радянської дефіцитної фрази «дістати». Хоча здавалося б зараз все доступне, піди в найближчий супермаркет – і ось, всі товари, що за союзу були в дефіциті. В їхньому домі повно всяких речей, найдорожчі ж взяті в кредит. Якщо річ набридала – її продавали. Матір Павла вважає, що це і є істинне щастя.

Закінчивши університет ми з Павлом вирішили одружитись. Весілля особливо якось не гуляли, так, посиділи після розпису в ресторані з декількома друзями та батьками. Свекруха всім своїм виглядом та з усіх сил показувала як їй не подобається достаток моєї родини. А свекр? А свекр просто наминав все, що було на столі. Мої ж батьки спокійно слухали розповіді свекрухи про все, що їй вдалося «дістати», хоча насправді це були звичайні походи в магазин.

Ми почали почали жити в орендованій квартирі. З батьками рідко бачились, роботи завжди багато. Ось вже наближались новорічні свята і мама запросила нас до себе. І свекруху зі свекром також. Треба ж хоч раз разом відсвяткувати, ми ж тепер всі одна родина. Свекруха була в своєму репертуарі: привезла баночку ікри, червоної риби та креветки. Каже, що ось, «дістала» до святкового столу, бо нині таке в дефіциті. Але в цілому весь святковий стіл накривали мої батьки. Свекри весь час перешіптувались, посміхались. Та посміхались не дуже хорошими посмішками. Нам з Павлом було дуже незручно через їхню поведінку.

Всі сіли до столу і мій тато вирішив сказати тост: «Давайте вип’ємо сьогодні за багатство душі! За те, що ми живемо, дихаємо, за те що ми здорові, а те багатство, що в гаманці та на рахунках це вже другорядне!».  Я з чоловіком пильно стежили за свекрухою і зрозуміли, що зараз щось буде, адже вона змінилась в обличчі та стала червоною, як найстигліший помідор на грядці:

Багатство душі?! Про яке у вас багатство може йти мова?! Живете в якійсь халупі, ще й нас сюди затащили! Ви що, не можете взяти кредит і зробити, щось зі своїм домом?! Не квартира а сарай якийсь! Що ж люди подумають? З вами навіть стидно вийти кудись – в усьому старомодному ходите! Ось що я не розумію, так це як мій син міг поріднитися з вами?!» Свекор ж лише підтакував з набитим ротом. Свекруха продовжувала розпинатись про те як все в нас погано, але Павло не витримав та мовив: «Мамо! Тату! Це вже занадто! Раз вам так не подобається тут бути, то вставайте, збирайтесь та йдіть! Вас тут ніхто не тримає! Всього вам найкращого!»

Шоковані словами сина вони встали та пішли, хоча в процесі свекруха продовжувала нарікати на все і всіх. Коли свекри все ж залишили квартиру, стало дуже тихо. Батьки були в шоці, але не хотіли ображати Павла, кажучи щось про його батьків. Павло декілька разів перепросив у них та сказав:

-Нажаль в моїх батьків закорініле дефіцитне мислення, та бажання всім вихвалятись і їх, нажаль, вже не змінити. Я завжди ніяковів через їх поведінку, але сьогоднішній випадок найгірший. Вибачте їх будь ласка.»

Мої батьки відповіли, що вони розуміють його, та попросили не переживати. Після цього Павло обійняв їх та сказав: «Я завжди мріяв про таких батьків як ви, і зараз безмежно радий, що ви стали мені тестем та тещою. Я люблю вас обох як своїх рідних

-Ми теж тебе любимо, любий зяте! – відповіли батьки та ми продовжили свою святкову вечерю.

Оцініть статтю
Джерело
Павло пр0гнав своїх батьків з святкової вечері, після того як вони назвали оселю, моїм сараєм!