Перейти к контенту
Не на накритий стіл дивилася Ірина, не на миски з салатом, не на дерев’яну дошку з рештками хліба й не на велику каструлю, з якої невістка вже накладала собі другу порцію. Вона дивилася тільки на свого чоловіка. Сергій сидів скраю столу, трохи зігнувшись і поклавши лікті поруч із цукорницею. Побачивши дружину, він не підвівся, не зніяковів і навіть не спробував удати, ніби все це сталося випадково. Він лише повільно провів долонею по підборіддю й відвів погляд убік, ніби сподівався, що Ірина спочатку сама розбереться з його родиною, а з ним поговорить колись потім. Саме ця байдужа впевненість дратувала найдужче. Ірина повернулася додому набагато пізніше, ніж зазвичай. Того вечора вона мусила заїхати в майстерню, щоб забрати свій телефон після заміни скла, потім забігла в господарський магазин по нові фільтри для води, а біля під’їзду ще хвилин десять чекала, поки сусідка розвантажить ліфт.
