Останнім часом моя донька розлучилася і з дитиною переїхала до нас у тісну хрущовку.
Ми з чоловіком живемо у маленькій квартирці, а тепер ще й донька з онуком тут. Я думала, що поки вона у декреті, могла б трохи пожити з дитиною у моєї мами. Але тепер це неможливо, бо мама, хоча їй уже 68, одружилася й оселилася з новим чоловіком.
Коли мама подзвонила й сказала, що збирається заміж, я спершу подумала, що вона жартує. Але ні це правда. Мама довгі роки жила сама, її чоловік помер двадцять років тому. Мені було 35, коли я вийшла заміж і поїхала з дому. Тепер ми з чоловіком та дітьми живемо у місті, навідуємо матурю кілька разів на місяць, а на свята обовязково приїздимо.
Мама, слава Богу, почувається добре й сама впорається з усіма справами. Ми з чоловіком інколи приїздимо, щоб прополоти город або нарубати дров, а в решті вона не потребує допомоги.
А тепер вона вирішила привести до себе чоловіка. Це просто зрада з її боку! Вона не мала права так робити. Її наречений її ровесник, старий знайомий, з яким вони колись зустрічалися в молодості, а кілька років тому знову почали бачитися. На початку липня вони оформили шлюб у РАГСі, а весілля було скромним тільки для найближчих.
Ми з чоловіком та дітьми на весілля не пішли. На мою думку, це просто сором! Навіщо це було потрібно? Могла б жити й без цього. Я категорично проти цього шлюбу й досі не можу з цим змиритися. У мами великий будинок, і тепер вони живуть там удвох.
Її новий чоловік не має нічого свого тільки трьох дітей і купу онуків. Навіщо вона це зробила? Як вона могла так вчинити? Тепер, коли вони офіційно одружені, цей чоловік має право претендувати на нашу спадщину. А ми з чоловіком ледве зводимо кінці з кінцями в маленькій квартирі.
Донька нещодавно розлучилася й тепер з онуком мешкає у нас. Допомагаю доглядати дитину. Син живе з дівчиною в орендованій квартирі. Я сподівалася, що донька зможе пожити у мами, поки у декреті, але тепер це неможливо мама почала нове життя.
Майже місяць ми не спілкувалися. А недавно подзвонила тітка з села, мамина сестра, і почала нас повчати. Каже, що ми поводимося погано, що мама теж має право на щастя. Мовляв, треба радіти за неї. А думати про спадщину, коли мама ще жива це негарно. Але хай би хтось мене зрозумів!
Може статися так, що замість маминого будинку ми отримаємо старого незнайомого дідуся з купою проблем та його бідною родиною, яка точно не відмовиться від своєї частки. Тому я вважаю, що в цій ситуації право на моїй стороні, а мама не має права мене осуджувати.
