**Останні дні осені**
Наприкінці школи Соломія нарешті вирішила, куди вступати, хоча й вагалася. Раптом зрозуміла обере медицину. Вчилася добре, а жила з батьками, як у Бога за пазухою. Все було: люблячі батьки, гарний одяг, поїздки на море, подарунки.
Батько працював у міській раді, займав високу посаду, ні дружині, ні доньці ні в чому не відмовляв. Одежа Соломії була як у ляльки. Він був певний у її світлому майбутньому. Мати не працювала, доглядала за домом.
Але доля то така лиходійка, що може все перевернути
Мамо, я побігла! дожовуючи останній шматок бутерброда, вигукнула донька і вилетіла з квартири. Опанувала треба бігти. Навіщо я вчора сиділа в телефоні до третьої ночі? лаяла себе Соломія, але встигла до дзвінка, задихана, увірватися до класу.
За тобою хтось гнався? поцікавилася подруга, коли Соломія плюхнулася поруч.
Ні, знову проспала у цю мить пролунав дзвінок, і дівчата невдоволено переглянулися.
Після третього уроку класна підійшла до Соломії, не піднімаючи очей:
Тобі треба йти додому щось із твоїм татом
Що? Що сталося? перелякано скрикнула вона, схопила речі й побігла.
Біля підїзду стояли сусіди, швидка та поліція. Соломія разом із офіцерами увійшла в квартиру Мати вже не плакала, сиділа, гойдаючись, змарніла від горя. На дивані лежав батько.
Серце, Соломійко серце не витримало, прошепотіла їй на вухо сусідка.
Донька підбігла до матері, вони обійнялися й ридали. Як пройшли похорони та поминки, Соломія памятала навіть. Сусіди підтримували. Мати зовсім закмяніла, майже не розмовляла.
Мамо, ну скажи хоть слово благала донька, але та лише дивилася у порожнечу. А одного ранку, коли Соломія вже сама випила чай, мати раптом вийшла на кухню й тихо промовила:
Він мене кличе, доню наш тато озирнулася й упала.
Соломія кинулася до неї, трусила:
Мамо! Мамо!.. а потім вибігла до сусідки.
Ганна Дмитрівна негайно викликала швидку. Мати лежала нерухомо, Соломія плакала, а сусідка, обіймаючи її, заспокоювала:
Нічого, Соломійко, лікарі приїдуть
Швидка дійсно приїхала швидко. Лікар схилився над матірю:
На жаль, ми нічого не можемо зробити він зніяковіло розвів руками. Її вже немає.
Як Соломія опамяталася, вона й сама не памятала. Ганна Дмитрівна взяла все у свої руки. Родичів у Соломії не було мати з дитбудинку, батько теж самотній. Допомагали вчителі та однокласники. Поступово дівчина прийшла до тями, а сусідка взяла над нею опіку.
Ось і іспити здано, випускний пройшов. Соломії довелося змінити плани. Про інститут уже й не думала треба було заробляти на життя. Гроші від батьків ще були, але вони швидко закінчилися б.
Тітко Ганно, дякую, що похлопотала мене взяли в магазин продавцем, подякувала вона сусідці. Хоча б зароблятиму тепер.
Правильно, доню. Життя треба починати. А вчитися ще встигнеш. Головне щоб голова на плечах була.
Соломія працювала, не відмовлялася від додаткових справ мила підлогу, допомагала розвантажувати коробки. Важко було повірити, що колись вона жила зовсім інакше.
Одного разу біля будинку її зустріли незнайомі чоловік і жінка.
Соломія? спитала жінка.
Так. А ви хто? дівчина втомлено подивилася на них.
Нам би поговорити про твоє майбутнє. Можна до тебе?
Але ж я вас не знаю
Я Оксана, а це Дмитро. Не бійся, ми нічого поганого не зробимо, запевнив чоловік.
Увійшли до квартири.
Ми пропонуємо тобі продати цю оселю. Нащо тобі одна такі простори? Платежі ж великі
Так, але я не продаватиму, відповіла Соломія рішуче. Це память про батьків.
Подумай ще, попрощалися вони.
Соломія розповіла про це Ганні Дмитрівні.
Навіть не думай більше з ними спілкуватися! Якщо прийдуть знову кликни мене.
Оксана ще кілька разів дзвонила, але Соломія стояла на своєму. Одного вечора вони знову зустріли її біля підїзду.
Ми чекаємо твоєї відповіді, сказала Оксана.
Я вже відповіла. Не продаватиму! голос Соломії звучав твердо.
Вона підняла очі й побачила у вікні сусідку. Незабаром Ганна Дмитрівна вийшла.
Що вам тут треба? різко спитала вона. Ідіть геть!
Тієї ж ночі син сусідки, який працював у поліції, приїхав і взяв справу під контроль.
Тепер не бійся, сказав він Соломії. Ці люди вже давно займаються шахрайством.
Час минав. Осінь закінчувалася, листя обсипалося. Соломія працювала в магазині, знала всіх постійних клієнтів. Одним і
