ТОЙ САМИЙ БЕРЕЗЕНЬ
Березень це не просто місяць, це щорічний іспит на витримку і здоровий глузд.
Особливо коли твої почуття такі ж дивні, як і погода за вікном: то весна, то апокаліпсис, а інколи здається, що хтось відро сірої фарби розлив просто на весь Київ.
Любов Олега і Соломії почалась саме в березні, і це пояснювало усе.
Інші закохані знайомляться під аромат квітів в ботанічному саду, а ці двоє зустрілися, коли Олег випадково окропив Соломію водою із калюжі.
Вона замість того, щоб розплакатися, влучно жбурнула йому в лобове скло розталим сніжком, що на дотик був наче камінь.
Це була закоханість з першого відскоку.
Березень у їхньому місті час, коли романтика виходить на вулицю у гумових чоботах.
Пішли гуляти?
шепотів Олег у слухавку ніжно.
В мене немає лодки, відповідала Соломія з логічним сумнівом.
Ну тоді понесу тебе на спині.
Їхні побачення нагадували тренування десантників на болоті.
Олег героїчно переносив Соломію через озера талого снігу, а вона тримала над ним парасолю, яка намагалася втекти у бік Одеси разом із їхніми мріями про сухе взуття.
Бачиш, філософствував Олег, хлюпаючи правим чоботом, ось у цьому й глибина почуттів.
Ми зараз як дві качки на озері.
Качки давно полетіли у теплі краї ще в жовтні, Олег.
Ми зараз, швидше, як два недолугі пінгвіни, які загубились біля Антарктиди, сміялася Соломія.
Їх дивакувата любов проявлялася у дрібницях.
Справжня глибина в березні це не обручка у келиху шампанського (бо там все одно плавала би крижинка), а остання таблетка «Грипостопу», поділена навпіл.
Це тобі, урочисто простягнув Олег Соломії половинку жовтого порошку.
Від серця відриваю.
А чому вона в шерсті від нашого кота?
То приправа.
Для імунітету, майже серйозно казав Олег.
Соломія дивилася на нього в дурній шапці з помпоном, з червоним носом і блиском в очах і думала: це воно.
Той самий код всесвіту, який дав збій і обєднав двох людей, здатних сміятися навіть з температурою (а для чоловіка це майже стан перед зупинкою серця).
Найромантичніший момент стався наприкінці місяця.
Нарешті виглянуло сонце і показало все те, що зима так ретельно ховала під снігом.
Місто виглядало, наче декорація до фільму про повстання двірників.
Вони стояли на мосту.
Вітер дув так, ніби вирішив зірвати з Олега куртку.
Соломіє, почав Олег, перекрикуючи весняний шум, хотів сказати Ти для мене як як перший пролісок!
Така ж бліда і пробиваєшся крізь сміття?
уточнила Соломія, вправно намотуючи шарф, який вже тричі обмотав голову.
Олег трохи розгубився.
Ні, стійка.
Незважаючи на цей клятий березень, ти все ще зі мною.
Навіть після того, як я втопив твій телефон у снігу, що виявився калюжею.
Соломія подивилася на нього, чхнула (синхронно з трамваєм, що проїхав повз) і засміялася.
Добре, герой-пролісок.
Ходімо додому.
Я купила кілограм лимонів і знайшла рецепт глінтвейну.
Якщо ми переживемо це воскресіння, офіційно визнаю нашу любов культурною спадщиною.
Вони йшли вулицею, обходячи айсберги, що виросли з асфальту.
Це була дуже глибока любов.
Глибокою рівно по коліно саме стільки води було у їхньому підїзді.
Але їм було все одно.
Бо в «той самий березень» важливо не чистота взуття, а чия руку ти тримаєш, коли ковзаєш разом в неминучий квітень
Минув ще рік.
Вступив новий «той самий березень».
Місто знову стало декорацією до фільму «Водяний світ», відзнятого за бюджет три гривні.
Олег і Соломія стояли перед величезною калюжею, що за ніч окупувала весь двір.
Сусіди похмуро притискалися до парканів, намагаючись пройти по краю льоду, а якийсь дідусь з надією дивився в небо, ніби чекаючи порятунку чи то гелікоптера, чи то голуба з гілкою вербички.
Олег, сказала Соломія, дивлячись на свої нові білі кросівки, куплені в нападі невиправданого оптимізму.
Ми ж дорослі.
Іпотека, робота, звіти Ми просто не можемо
Можемо, перебив її Олег.
Із-за спини, мов чарівник, витяг два яскраво-жовті гумові чоботи із качками.
Вчора купив.
Розмір твій.
Соломія зітхнула.
Це була та глибока любов, де партнер знає не лише розмір взуття, а й рівень твоєї готовності до весняної деградації.
За пять хвилин вони вже стояли в центрі калюжі.
Вода весело хлюпала, сонце відбивалося у брудних шматках льоду, а перехожі дивилися на них так, ніби вони втекли із дуже позитивної, але закритої лікарні.
Знаєш, Соломія весело стрибнула, здіймаючи фонтан бризок, що дотягнулися аж до сусіда в норковій шапці.
Це найкращий запуск весни, який можна уявити.
Це код «Жовта качка», серйозно відповів Олег.
Всесвіт намагався втопити нас у депресії, але ми маємо непромокальні пяти.
Вони стояли посеред весняного хаосу смішні, мокрі, але абсолютно синхронні.
Це була дивна любов, зрозуміла лише тим, хто вміє знаходити дно там, де всі бачать тільки бруд.
Олег обняв її і в цей момент сонце так припекло, що з їхніх курток пішов легкий пар.
Ми горимо, зауважила Соломія.
Ні, усміхнувся Олег.
Просто нарешті прогрілися до потрібної температури.
В той самий березень вони зрозуміли головне: якщо життя підсовує калюжі купи найяскравіші чоботи і навчися в них танцюватиСоломія подивилася на Олега, у його очах плескалося березневе сонце, і сказала:
З тобою навіть ця непроглядна калюжа море пригод.
Коли наступний шторм?
Завтра, відповів Олег.
За прогнозом синоптиків, нас чекає дощ, град, і, можливо, другий льодовик.
Але наша команда має качок.
Ми вистоїмо.
Соломія сміялася так голосно, що навколо почали усміхатися навіть ті, хто ще хвилину тому бурчав на погоду.
Весна під Києвом розквітала не тюльпанами, а посмішками, які розчиняли залишки снігу.
І вони пішли додому двоє, що випрямляли спини на воду, двоє, для яких весна була не просто часом оновлення, а святом, яке починається з мокрого взуття і обіймів.
Інколи щастя це просто знати, що попереду знову березень.
І що тебе хтось проведе через усі калюжі.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
