«Дивись, на кого ти стала схожа! – Пампушка, а не жінка!» – Орест зверхньо подивився на дружину й усвідомив, що втомився від неї та мріє опинитися подалі від їхнього спільного дому.
«Коханий, але я ж тільки народила нашого сина. Дайте мені трохи часу – схудну», – Леся ледве стримувала сльози.
«Дружини всіх моїх кумів теж народжували, але давно вже як осики. І навіть під час вагітності не роздувались, мов корова на весні!»
У душі Орест відчував огиду. Не таку він хотів бачити поруч – йому кортіло яскраву, жваву жінку, яка навіть вдома виглядала, ніби з журналу. А перед ним стояла заплатана курка у зношеному халаті зі звично вибачливим виразом обличчя.
Ось Мар’яна – от це справжня жінка! Гаряча, самостійна, немов полум’я! Вона завжди чекає на нього, палає пристрастю й, звичайно ж, як і кожна коханка, мріє, щоб він таки кинув Лесю.
Рука Ореста мимоволі потягнулася до телефону в кишені…
«Піду провітримся, за одно хліба куплю», – брехнув він, а на вулиці одразу набрав номер Мар’яни.
«Привіт, Коцю! Так сумував! Вдома неможливо – тікаю до тебе. Можна зараз?»
«Привіт! Чекаю, цьом», – муркотливо відповіла вона.
Орест приніс хліб, скривився від дитячого плачу й оголосив Лесі, що його терміново викликають на роботу. Працюючи змінним графіком, він легко зміг збрехати, що хтось із колег захворів.
Леся розумно кивнула й хотіла поцілувати чоловіка, та той встиг відвернутися, немов ненароком.
Мала заснула, а Леся сиділа в порожній кімнаті й обдумувала його слова. Так, з часу весілля вона дійсно змінилася: перестала доглядати за собою, набрала ваги. Малеча відбирала весь час, тому їсти доводилося набігу, а іноді й посеред ночі.
На годиннику вже була 23-а. Вона спробувала подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.
Годування, колискові – і Леся лягла спати.
А вранці Орест увійшов у дім і з порогу заявив, що йде з сім’ї. Що кохає іншу, а її – ні. Але сина не покине і буде давати гроші на утримання.
Важко описати, що відчувала Леся в той момент. Але вона стрималася: не заплакала, не благала залишитися.
Минув рік…
За цей час багато що сталося. Хлопчик підріс і пішов у садочок. Леся влаштувалася на роботу, записалася до спортзалу й басейну. Вага поступово йшла. Моделлю вона не стала, але форми набули приємніших обрисів.
На роботі їй одразу почав допомагати колега на ім’я Тарас.
Якось він запросив її до кіно, а потім на прогулянку в парк. Незабаром вони почали зустрічатися, а через півроку – одружилися. Лесині форми Тараса анітрохи не бентежили. Він бачив лагідну посмішку, гарні очі й цінував її характер.
Її сина він прийняв як рідного, і з часом хлопчик почав називати його татом.
Якось Леся зустріла сусідку зі старої квартири.
«Лесю, а я нещодавно бачила Ореста! Знаєш, він одружився з тією коханкою! Вона недавно народила – розтовстіла так, що аж жах. Тепер Орест постійно «на роботі» затримується…»
Лесі було байдуже. Колишнього вона давно не бачила: аліментиВона лише посміхнулася, обережно притулившись до Тараса, і зрозуміла, що тепер у неї справжня родина — та, яку вона заслуговує.
