Колись давно
Виховуючись у маленькому селі, Оксана навіть не здогадувалася, що її чоловік Тарас має шкідливу звичку. Познайомились вони недовго, швидко одружились. Коли він робив пропозицію, був трохи пяний:
Оксанко, давай заміж за мене, промовив він, і від нього пахло горілкою.
Тарасе, ти що, випив? І в такому стані мене сватаєш? не надто обурилась дівчина, бо дуже хотіла сімї. Майже всі подруги вже були заміжні.
Та я ж… з радощів. Сподіваюсь, не відмовиш? весело додав він. Ну що, яка твоя відповідь?
Гаразд, згодна, але за умови: питимеш лише на свята.
Авжеж, тільки по святах! Ось сьогодні, наприклад, в мене свято пропозицію зробив!
Молодість і наївність не дозволили Оксані глибше все обдумати. Та й не знала вона, що батько Тараса все життя пив. Можливо, ця звичка передалась і синові, адже батько інколи запрошував його «на чарочку».
Марія, мати Тараса, лаяла чоловіка, коли той наливав синові:
Сам цю отруту ковтаєш, ще й сина зваблюєш… але чоловік лише сміявся у відповідь.
Мовчи, бабо, хай Тарас вчить, він же чоловік!
Після весілля молодята оселились у Оксаниній однокімнатній хаті, яка дісталась їй від бабусі. Спочатку все було добре. Тарас працюва́в, іноді повертався пяним, але завжди знаходив причину:
Василь прогуляв, у нього син народився як не випити? Сам Господь велів, пояснював він. Ось Петро день народження святкував, Микола дошок на дачу везе частував. Багато було причин, і всі важливі. Як відмовитись?
Оксана народила сина Івасика, а Тарас як пив, так і продовжував. Додому не поспішав, до дитини майже не підходив.
Чому ти не піклуєшся про сина? Він же твій, нарікала дружина.
Ти ж сама казала, щоб я на нього перегаром не дихав, відповідав він.
Та перестань пити! Скільки можна перемовляти? благала Оксана.
Минуло вісім років. Всі ці роки Тарас пив, вже майже щодня. З однієї роботи його звільнили, потім із другої. Свекружа Оксани сумувала: бачила, що невістка добра й працьовита, і сама до неї добре ставилась.
Оксана стільки років бореться з його звичкою, а він не кидає. З кожним роком лише гірше, ділилась вона зі старшою сестрою.
Авжеж, Маріє, мені навіть шкода Оксану, така гарна дружина й мати, підтримувала та.
Минуло ще два роки. Івасик вчився у третій клас. Оксана тягнула сімю сама, Тарас не працював, хіба що свекруха давала грошей і купувала онукові речі. Він уже не був тим симпатичним молодцем: половини зубів не було позбувся в бійках і падіннях, волосся посипалось. Але найгірше у нього не було ні до кого почуттів.
Оксано, розлучайся з цим Тарасом і вигони його! Як можна таке терпіти? радили їй мати, колеги, сусідки. Всі бачили, що діялось.
Але Оксана жаліла свого нікчемного чоловіка. Вона завжди була доброю: і бродячих кішок годувала, а чоловіка тим більше. Єдине, про що вона думала Івасик. Син бачив непритомного батька, не поважав його. Тому вона вирішила: треба розлучатись.
Про це вона сказала свекрусі:
Маріє Іванівно, в мене більше немає сил. Я розлучаюсь із Тарасом.
Оксанко, може, лікувати його спробуємо? жаліла сина мати.
А скільки разів ви лікували свого чоловіка? І що? відпов Він лише через місяць знову почав пити, тому я більше не можу так жити, твердо сказала Оксана, і світло з вікна впало на її рішучий погляд, ніби доля вже вирішила за них обоє.
