31 грудня. Київ.
Сьогодні цілий день як білка в колесі: прибирала квартиру, кручусь біля плити, виставляю страви на стіл усе для святкування Нового року. Це мій перший Новий рік не з батьками, а з коханим. Вже третій місяць живу на Печерську зі Славком у його однокімнатній квартирі. Він старший на 15 років, колись був одружений, виплачує аліменти, трохи любить хильнути але ж коли любиш людину, ці дрібниці ніби й губляться на тлі. А всі навколо голову ламають: за що я його покохала? Ну не красень же, навіть навпаки грубуватий, з важким характером, скупий до смішного, а грошей у нього вічно нема Якщо й зявляться, то лише «на себе, коханого». А я, Оленка, захопилася саме цим диваком.
Весь цей час я вірила, що Славко оцінить мою щирість і мої старання, зрозуміє, яка я господарочка, й обовязково запропонує стати його дружиною. Інколи зітхне: «Поживемо разом побачу, яка ти хатня. А то ще виявиться, як колишня моя». Якою була його колишня загадка, бо про неї ніколи нічого путнього не казав. А я мов на пательні: мию, перу, готую, мовчу, коли вночі приходить з перегаром. Продукти купую за свої гроші аби не подумав, що меркантильна. Навіть новорічний стіл за свої гривні накрила. І мобільник йому на подарунок купила!
Тим часом мій диво-Славко, доки я куховарила і прибирала, теж «готувався» одним словом, з друзями у шинку засидівся. Повернувся добряче підхмелений та оголосив, що на Новий рік до нас завітають його друзі. Всі незнайомі мені люди. На годиннику за годину до півночі, настрій вже зіпсований, але я стримуюсь не хочу бути «як його колишня».
За півгодини до Нового року ввалюється гучна компанія чоловіки, жінки, усі веселі й напідпитку. Славко миттю розцвів, посадив гостей, налив чарки. Мене навіть не представив. Я начебто й не існую вони пють, базікають, жартують. Спробувала нагадати, що до Нового року залишилось дві хвилини, мовляв, час наповнювати келихи і загадувати бажання. На мене здивовано витріщилась якась панянка:
А це хто взагалі? байдуже питає хитким голосом.
Та це моя сусідка по ліжку, гигикає Славко, і всі вибухають сміхом.
Вони наминають олів’є, котре я готувала руки втомила, а над моєю наївністю кепкують. Будильник вибиває дванадцять, а вони все хвалять Славка за кмітливість: мовляв, знайшов собі безкоштовну кухарку й прибиральницю. І він замість того, щоб мене захистити разом сміється.
Я мовчки вийшла з кімнати, зібрала речі й поїхала до батьків. В житті у мене ще не було такого жахливого Нового року. Мама зітхнула: «Я ж тебе попереджала», а тато ледь помітно зрадів. Виплакавши все, нарешті побачила правду рожеві окуляри впали з очей.
Пройшов тиждень. У Славка гроші скінчилися, і він зявився у мене на порозі, мов нічого не сталося:
Ти що, образилася чи що? починає. Добре тобі у мами з татом, а я тут ледве зводжу кінці з кінцями, в холодильнику вже миша повісилася! Починаєш ворчати, як моя колишня!
Від такої нахабності я не могла слова вимовити. Скільки разів у думках готувала промову, щоб висловити все, що думаю. Але насправді спромоглася лише добряче його послати й грюкнути дверима перед носом.
З цього Нового року у мене почалось нове життя.