«Марічка, а ці ваші зайві кілограми? Невже це не проблема?» мати Андрія не відступала. «На мій погляд, у мене немає зайвих, тим паче, що мого майбутнього чоловіка вони влаштовують. Не всім же бути лелеками та вязальними спицями», Марічка іронічно окинула поглядом Ганну й матір Андрія. Від такої зухвалості Ганна спалахнула.
«Мамо! Ти купила травяний чай для схуднення? А льняне насіння? Чому ти поклала мені стільки масла в кашу це ж зайві кілограми?! Андрію, ти знову купив білий хліб? Це ж шкодить фігурі! Вранці треба випивати три склянки води, інакше вага не піде Де моя вода?!» Такі фрази Андрій чув із самого дитинства.
Його мати й старша сестра були одержимі своєю вагою. Тепер сестрі було тридцять вісім, вона ніколи не була заміжньою й нагадувала Андрію виснаженого коня з порожнім поглядом. А мати була схожа на вязальну спицю пряму й тонку.
Його це так виснажило, що він завжди тяжів до людей із гарним апетитом і щирим сміхом. І завжди мріяв, щоб його дружина була зовсім іншою, ніж мати чи сестра. І він знайшов таку!
Її звали Марія. Марічка Навіть імя було ніжним, теплим, ніби свіжа паляниця. Ні, вона не була товстою. Але при зрості сто сімдесят пять сантиметрів її вага сягала вісімдесяти кілограмів.
І кожен із цих кілограмів випромінював здоровя й радість. Повні руки, тонка талія, жіночні форми та ямочки на щоках, які так і просилися, щоб їх ущипнути. Все це збило Андрія з ніг із першого погляду.
Одного вечора він підвіз сестру до банку. Вона взяла талончик і сіла чекати, а він блукав залою, слухаючи її нудьгування.
Раптом його вуха торкнувся сміх легкий, як дзвіночок. Він не міг втриматися й пішов на звук.
Сміялася дівчина-касирка, яка щойно обслуговувала літнього чоловіка. Він щось жартівливо буркнув, і вона знову засміялася. А Андрій не міг відірвати від неї очей
Від хвилястого волосся до губ бантиком. І до того ж вона була повною що було видно неозброєним оком
Він їхав у машині з сестрою, слухаючи її монотонні нарікання, але думками був там, у банку, з тією дівчиною.
«Андрію, ти мене слухаєш?» незадоволено спитала сестра.
«Звичайно, Ганно, слухаю», він напружено намагався згадати, про що вона говорила.
«Отже, я йому кажу, що не їм смажене, лише варену індичку», скаржилася сестра на чергового парубка. Андрій кивнув, цокнув язиком, мовляв, от негідник
Наступного дня він знову прийшов у банк. Предмет його мрій був на місці. Він дочекався закриття, витягнув із машини букет польових квітів і підійшов до неї.
«Дівчино Вам не потрібен чоловік? Або зять ва
