Олежу, тільки подивись на цю красу! з захопленням скрикнула Соломія, її засмагле обличчя сяяло щастям. Вона розкинула руки, ніби хотіла обійняти все безмежне море. Її русяві кучері, вигорілі на сонці, грайливо розвівалися на вітрі. Я ж казала, що цей місяць буде найкращим у нашому житті!
Поруч на білому піску стояв Олег, поправляючи соломяний капелюх. Він усміхався, але в душі його стискав холодний жаль. Думка про те, що це може бути останній шанс повернути втрачене щастя, не давала спокою.
Так, Соню, цей місяць буде найкращим, відповів він, намагаючись, щоб голос звучав легко. Ти завжди вміла бути правою.
Але важкі слова лікаря дзвеніли в голові: «Онкологія, пізня стадія, два-три місяці». І ось вони тут на морі, бо Соломія вирішила боротися, а не здаватися.
Підемо купатися? з іскрою в очах вона схопила його за руку. Не сумуй, Олежу! Памятаєш, як у дитинстві стрибали в річку у бабусі? Ти тоді боявся, що течія знесє твої шорти!
Олег засміявся, і на мить біль відступила. Саме так Соломія вміла виривати його з пастки журби.
Я не боявся, просто був обережним, жартівливо відповів він. Гаразд, побіжимо, але якщо мене зїсть акула знай, сама винувата.
Заливаючись сміхом, немов діти, вони побігли до води. Соломія гралася з хвилями, а Олег дивився на неї, затамувавши подих. Серце наповнювалось любовю і болем одночасно. Вона була прекрасна, і він любив її більше за все. Втратити її здавалось неможливим і водночас жахливим.
«Любов дає сили вірити, навіть коли час немов обертається проти нас».
Їхня історія почалася у десятому класі в маленькому містечку, де всі знали одне одного. Соломія зявилася в школі, як яскрава зірка нова, з сяючою посмішкою і довгим русявим волоссям, яке могло розтопити навіть найчорствіше серце.
Переїхавши з сімєю з сусіднього міста, вона одразу стала центром уваги. Олег, високий і незграбний, з книгою в руках, не вірив, що вона зверне на нього увагу. Але одного разу на шкільній дискотеці він наважився запросити її на повільний танець.
Ти якийсь інший, сказала вона, дивлячись йому в очі. Ти не намагаєшся видати себе за когось кращого.
А ти не боїшся, що я наступлю тобі на ноги? з усмішкою запитав він. Її сміх у відповідь став початком чогось більшого з того вечора вони стали близькими друзями.
Після школи Олег поїхав у Київ вчитися на інженера, Соломія до Львова на філологію. Вони листувалися довгими листами, поспішаючи на канікули, щоб бути разом. Розлука лише зміцнила їхні почуття.
У двадцять два роки, ледь отримавши дипломи, вони розписалися. Весілля відбулося скромно, у місцевому Будинку культури, прикрашеному пластиковими квітами. На фоні лунали хіти Софії Ротару. Щастя переповнювало їх, і дрібниці були неважливі.
Але настали будні іноді важкі. Вони знімали маленьку квартиру, працювали без відпочинку, мріючи про власний будинок і кавярню. Втома і побутові непорозуміння ставали причиною свар
