Моя подруга Олена безмежно закохалася в хлопця. Їхні стосунки стрімко розвивалися. Через півроку дівчина завагітніла. Її хлопець Андрій радів цій новині. Я не розділяла щастя подруги. На мою думку, події відбувалися занадто швидко.
Пара зіграла весілля. Далі готувались до пологів. Жили вони у квартирі мами Андрія. Свого житла подруга не мала. Вона сирота. Андрій теж без квартири. Деякий час, подружжя розглядало можливість винаймати житло, але чомусь передумали. Як потім сказала Олена, чоловік її вмовив жити з мамою. На його думку, це корисно для самої дівчини. Він обіцяв, його мама допоможе доглядати дитину на перших порах.
Після пологів, свекруха не дуже добре ставилась до дівчини. Так само не любила вона онука. Жінка постійно вставляла свої п’ять копійок у особисте життя пари. Вона робила все на зло Олені. Склалось враження, ніби жінка хоче вижити дівчину. Андрій нічого не помічав. Він вважав свою маму золотою людиною, яка не здатна на злі вчинки.
Подруга терпіла. Вона любила чоловіка і хотіла бути з ним. На свекруху намагалась не звертати уваги. Це не завжди виходило. Коли ми бачились з Оленою, на ній лиця не було. Дівчина погано спала, мало їла, постійно нервово смикалася. За дитиною дивилась самостійно. Свекруха стояла над головою і постійно принижувала подругу. Вона вважала її поганою парою для свого сина. На її думку, сирота не вміє любити, бо ніколи не бачила батьківського тепла.
Життя Олени тільки погіршувалось. Добре жив один Андрій. Приходив у чисту оселю, на столі чекала вечеря, а дитина давно спала. Він годинами сидів біля телевізора або ж грав у ігри за комп’ютером. Подруга досі кохала свого чоловіка, хоча я не розумію за що.
Свекруха придумувала все нові способи зіпсувати життя невістці. Жінка годинами розповідала Андрію про Оленині зради. Вона плела такі нісенітниці, що волосся ставало дибки. Говорила, поки Андрій на роботі, подруга бігає по різним поверхам будинку до чоловіків. Казала, Олена гуляща та розпутна дівка. Намагалась довести своєму синові, ніби дитина не від нього.
Андрій повірив. Вигнав дружину та сина на вулицю. Олена гірко плакала. Подруга не могла повірити, що кохана людина могла так вчинити. Я забрала подругу з дитиною до себе. Допомагала, чим могла.
Дівчина швидко влаштувалась на роботу. Працювала днями та ночами. Чудово розуміла, ніхто грошей за просто так не дасть.
Час йшов, син ріс. Олена з’їхала від мене. Винаймала житло. Стосунки не будувала. Вона боялась, що їй зроблять боляче. Андрій не цікавився дитиною. Як тільки здихався дружини, не писав, не дзвонив. Він забув про Олену, а вона про нього забути не могла. Так подруга прожила двадцять п’ять років.
Життя дуже цікаве та незбагненне. Якимось чином подруга зустріла Андрія. Вони знов почали спілкуватися. Мені це взагалі не подобалось. Здавалось, до чого тут я? Хвилювалась за подругу. Вона мені, як молодша сестра. Я бачила, яким життям вона жила, через свого колишнього. Скільки працювала, як втомлювалась та засинала за сніданком від перевтоми. Андрій жив у своє задоволення всі ці роки. Ні копійки на дитину не дав. А тепер хотів прийти на все готове.
Я бачила, як Олена поступово знов танула. Зароджувались старі почуття. Боюсь, вона знов обпечеться. Звісно, це її життя. Вона доросла людина. Знає без мене, що робити. Але була б я на її місці, не пробачала людину, яка багато років назад виставила за поріг без гроша у кармані та з дитиною на руках.
