**Щоденниковий запис**
Марійці й на думку не спадало запрошувати Богдана жити до неї. Зустрічатися то одне, а ділити дах зовсім інше. У суботу вона чекала його на звичайну прогулянку. Відчинила двері і аж застигла: перед нею стояв Богдан із двома величезними чемоданами.
Марійка сиділа у кріслі, гортала світлини на телефоні. Ось вони з Богданом годують лебедів у парку Шевченка, ось гуляють Андріївським узвозом, а ось їхня перша спільна поїздка за грибами до лісу під Києвом. Півроку знайомства промайнули, як один день.
Познайомилися на сайті знайомств. Їй шістдесят один, йому шістдесят три. Обоє розлучені, діти вже великі, живуть окремо.
Богдан їй одразу сподобався освічений, з чуттям гумору, без зайвих претензій. Не шукав ні годувальниці, ні домогосподарки. Просто хотів теплих розмов із розумною жінкою.
Зустрічалися двічі на тиждень. То у театр Франка сходили, то на виставу до «Мистецького арсеналу». Кавярні, вечори над Дніпром, виїзди на дачу до її подруги Оксани. Марійці подобалися такі стосунки без тиску, але з щирістю.
Розкажи, як ти живеш, запитав Богдан ще на початку.
Спокійно. Сама вже пять років, звикла.
Не самотньо?
Буває. Але ж є подруги, доньки навіджуються. Тепер і ти є.
Приємно чути.
Після розлучення Богдан знімав однокімнатну у старовинному будинку на Подолі. Скаржився: господарка скупа, ремонт не робить, а оренду щоразу підвищує.
Та що вдієш, зітхав він. Своєї хати нема. Після розлучення все дісталося колишній. Квартиру їй батьки ще купили, а про те, скільки я там вклав, ніхто й не згадує.
А самому не хотілося б щось придбати?
З яких грошей?
Марійка розуміла. Вона сама заробляла на трикімнатну у Печерську все життя. Доньки давно вилетіли з гнізда, тож місця було вдосталь. Але запрошувати Богдана? Навіть думки такої не було.
***
У суботу вона чекала його, як завжди. Але коли відчинила двері, то ледве не знепритомніла: Богдан стояв із валізами.
Що сталося? скрикнула вона.
Марійко, можна зайти? Зараз поясню.
Вони пройшли у вітальню. Він поставив чемодани у передпокої й сів на софу.
Господарка продає квартиру. Каже, щоб за тиждень звільнив.
І що тепер?
А тепер мені нікуди йти. Шукати нове житло і грошей нема, і варіантів.
Марійка відчула, куди він везе.
Я подумав… Ми ж з тобою вже півроку разом. Може, спробуємо жити під одним дахом? У тебе ж простору багато. Я не тягар працюю, на все своє докладуся.
Богдане, ми ж про це нік
