Олег одружився на Надії з розрахунку, аби довести своїй колишній коханій, що він не страждає через її зраду. Він сподівався, що покаже не так вже й важлива для нього Марічка, з якою вони були разом майже два роки. Олег закохався у неї по-справжньому: ладен був носити її на руках і гори звернути. Вірив їх чекає спільне майбутнє й весілля. Та не подобались йому Маріччині ухиляння:
Навіщо нам зараз женитися? Я ще університет не закінчила, у тебе фірма ледве тримається на плаву. Ні нормального авто, ні житла власного. Настя, звісно, моя найкраща подруга, але щоранку бачити її на кухні я не хочу. Якби ти не продав наш дім, отоді вже було б інакше.
Олега це ображало, та мусив визнати дівчина має рацію: вони із сестрою Олею жили у квартирі, що лишилась від батьків, і його справи з бізнесом були ще дуже хиткими. Хто ж знав, що доведеться отримати компанію ще до захисту диплому? Олег рвався тягнув бізнес і навчання водночас.
Дім продали з Олею за взаємною згодою: головне було зберегти справу батьків. За шість місяців, поки не вступили у спадок, боргів назбиралося чимало, обидва студенти він на пятому курсі, Оля на третьому. Продаж дому дозволив усе покрити, вкласти у закупівлю товару і щось відкласти на чорний день.
Марічка ж прагнула жити тут і тепер. Її легко це казати, коли живеш під крилом у батьків. А коли в одну мить стаєш за старшого у родині, відповідального за молодшу сестру й за бізнес, думаєш інакше. Хочеш приносиш жертви сьогодні заради завтрашнього спокою. «Встигнемо й домівку збудувати, і гарна машина буде», думав Олег.
Але раптом усе змінилося. Чекав Марічку біля кінотеатру, зідзвонились домовилися піти на новий фільм. Вона сама сказала не забирати її з дому, Олег ще здивувався не любила ж вона маршрутки. Виглядав її з тролейбуса, а тут бачить: під’їжджає незнайома іномарка.
Пробач, ми не можемо більше бути разом. Я виходжу заміж, промовила вона, сунула йому в руки якусь книжку та зникла в авто.
Олег стояв, не міг повірити почутому. За ці кілька днів без нього що могло змінитися?
Оля одразу все зрозуміла по обличчю брата:
Ти вже знаєш?
Олег ствердно кивнув.
Знайшла собі багатія. Весілля 25-го. Мене звала бути дружкою, але я відмовилась. Підла вона! За спиною твоєю все це крутила, Оля розплакалась від образи за брата.
Заспокойся, він лагідно втішав сестру. Нехай у неї буде все добре, а у нас ще краще.
Провів у кімнаті майже добу. Оля крізь двері благала:
Ну хоч поїж. Я млинців напекла.
Пізно ввечері вийшов, очі аж горіли:
Збирайся, сказав суворо.
Що ти задумав?
Я оженюсь на першій, яка погодиться вийти за мене, впевнено відповів Олег.
Так не можна намагалася вмовити Оля. Ти ж іще чиюсь долю ламаєш
Олег лиш плечима знизав:
Не підеш піду сам.
В парку людей було багато. Одна дівчина крутила пальцем біля скроні, друга втекла, а от третя, вдивившись у його очі, погодилась.
Як тебе звати, красуне?
Надія, відповіла дівчина.
Треба відзначити заручини, Олег повів Надію та сестру у кавярню.
За столиком запала напружена тиша. Оля не знаходила слів, а Олег думав про свою помсту. Він уже вирішив весілля зіграє теж 25-го.
Мабуть, серйозна причина того, що ви запропонували одруження незнайомці, дуже спокійно сказала Надя. Якщо це імпульсивне рішення, я не триматиму зла.
Ні. Ви вже погодились. Завтра подаємо заяву і знайомимось з вашими батьками.
Олег підморгнув:
Переходимо на «ти», гаразд?
Увесь місяць до весілля бачилися щодня, розмовляли, звикали один до одного.
Поясниш усе ж чому? якось спитала Надя.
У кожного свої скелети у шафі, ухилився Олег.
Головне щоб не заважали жити.
А ти чого погодилась?
Уявила себе княжною, яку видають заміж за першого-ліпшого. В казках це гарно закінчується: «Жили довго і щасливо». Хотіла перевірити, чи так буде і в житті.
Насправді й Надя мала свій досвід колишній коханий розбив серце і залишив з порожніми руками. Вона навчилася цінувати в чоловіках рішучість, розум, самостійність. В Олегові побачила мужика справи. Якби був з компанією друзів, не підійшла б навіть.
А ти яка княжна: Несміяна, Василиса Прекрасна чи жабка-царівна? задумливо запитав Олег.
Поцілуй, дізнаєшся, жартівливо відповіла вона.
Та далі жартів і легких розмов не йшло.
Усі клопоти щодо весілля Олег вирішив самотужки. Надя вибирала лише із запропонованого, навіть сукню Олег купував особисто.
Ти будеш найвродливіша, вперто повторював.
У РАГСі перед церемонією зустріли Марічку з її нареченим. Олег натягнув на обличчя посмішку:
Вітаю, поцілував колишню у щічку. Щастя з цим гаманцем на ногах!
Тільки не влаштовуй цирку, нервово відповіла Марічка.
Вона окинула поглядом нову обраницю Олега. Шляхетна, неймовірно красива, тримається із гідністю. Марічка відчула себе програною. Дратівлива ревність гризла душу. Радості не було. Навіть закралося відчуття, що помилилася і не отримає бажаного.
Олег повернувся до Наді:
Все добре, не зовсім щиро мовив.
Ще не пізно відступити, шепотіла Надя.
Граємо до кінця.
І лише, сказавши клятву, зустрівшись з глибокими очима дружини, збагнув, що наробив.
Я зроблю тебе щасливою, із вірою промовив він.
Почалися будні. Оля з Надею швидко стали подругами: імпульсивна Оля вчилась краще тримати себе в руках, Надя легко завела лад в домі й непомітно взяла керівництво на себе.
Новоспечена дружина, знаючись на економіці та податках, швидко навела лад у грошах. За пів року відкрили другий магазин, згодом організували бригади будівельників тепер займалися будматеріалами і ремонтом. Чистий прибуток у гривнях зріс в рази.
Вона виявилась справжньою Василисою Премудрою: вміла так піднести свої ідеї, що Олег був певен то його власні. Життя було розмірене й спокійне, все ніби гаразд, та Олегу не вистачало тієї запаморочливої пристрасті, що була з Марічкою. «Рутина», думав, «яка затягує, мов болото. Не люблю я її це правда».
Зусиллями Надії вийшли на новий рівень: почали будувати котеджі «під ключ», і першим звели будинок для себе.
Чим краще йшли справи, тим частіше Олег згадував колишню: «Не могла трохи почекати. Побачила б, на який автівці я їжджу, який наш дім справжній маєток!» пишався собою. А в голові все частіше: «А що, якщо»
Надя бачила, що чоловік неспокійний. Віддавала усю себе сімї, та знала: не кожна казка стає дійсністю. Проте вірила й не втрачала надії таке вже імя.
Оля теж помічала братові настрої.
Ти більше втратиш, ніж знайдеш, сказала, коли застала його на сторінці Марічки у соцмережі.
Не вчи мене, роздратовано відрубав Олег.
Оля зиркнула чорними очима:
Дурень, Надя тебе справді любить, а ти все граєшся!
«Лиш цього не вистачало, щоб дитина мені дорікала», кипів від злості Олег. Його все більше тягнуло до минулого і таки написав Марічці.
Вона жалілася: життя не склалося, чоловік вигнав з дому, університет не закінчила, нормальної роботи немає, живе у житомирській орендованій квартирі.
Олег кілька днів вагався: «Їхати? Не їхати?» Вирішився: якраз Надя поїхала на тиждень до хворої бабусі в село.
Домовились зустрітися. Їхав у Житомир, мов на крилах. Душа тремтіла уявляв, як сюрпризом здивує, щось скаже
Реальність була жорстока.
Ти який красень став, накинулась Марічка йому на шию.
Олег аж позадкував запах підозрілий, одяг дешевий, макіяж вульгарний, дешева помада. Дивився, як колись дорога дівчина заливає пиво, а в голові крутилася думка: «Та ж вона і раніше такою була! Як я не бачив?»
Ти мені грошей дай і я віддячу, з удаваною грайливістю прошепотіла Марічка, облизуючи губи.
Олег лише шукав, як би чимдуж піти.
Вибач, справи, привстав він із-за столу.
Можливо, ще побачимось?
Навряд поманив офіціанта. По-рахуйте, будь ласка.
Я ще тут посиджу занила Марічка.
Нехай дівчина відпочине в межах цієї суми, вручив офіціанту добрячу купюру в гривнях.
Той кивнув розуміючи.
Додому мчав на межі дозволеної швидкості.
Точно, дурень, лаяв себе Олег. Права була Оля! Навіщо взагалі все це затівав? А може, не дарма?
«Я навіть жодного разу не назвав дружину Надійкою А ближчої людини у мене немає», раптом усвідомив.
Сів в автівку, проїхав двадцять кілометрів, звернув з траси до бабусиного села.
Тиждень це надто довго. Я й двох днів без тебе не витримав, сказав, коли Надя вибігла йому назустріч.
Ти справжній божевільний, промовила з усмішкою крізь сльози.
Надійко, кохана, шепотів Олег, й від щастя у них обох паморочилося в голові.
