Ох, слухай, якби ти знала цю історію… Вона почалась у нашому житомирському дворі, коли маленька Соломійка народилася, а її мамі Ганні від самої першої хвилини було начхати на ту дитину. Ну, тобто взагалі. Поводилася вона з малою так, ніби то табурет у квартирі, а не жива дитина.
В хаті постійно сварки: Ганна з чоловіком Андрієм, батьком Соломійки, не жили існували. А як Андрій нарешті пішов до своєї законної дружини, Ганна геть зїхала з глузду. Можеш уявити картину? Вона вчепилася у слухавку та кричить:
Пішов?! Так свою прибиральницю ніколи й не думав кидати! Наробив мені нервів! Обрехав! А тепер кинув мене з цим відродком? Викину її у вікно чи на вокзалі залишу, хай з бомжами росте!
Соломійка затулила маленькі вушка і тихенько заплакала. Вона ж усе розуміла любові від матері було як кіт наплакав.
А Андрій їй у відповідь мало не сміючись:
Мені все одно, що ти робитимеш зі своєю донькою, я навіть сумніваюсь, що вона моя. Прощавай!
Ганна, вже скажена, нашвидкуруч закинула Соломійчині речі у старий спортивний рюкзак, взяла документи, схопила пятирічну дитину і в таксі. В голові лише одне: Ну, я їм ще покажу!
Таксисту вона одразу не сподобалась ота її зверхність! І ставлення до малої, коли та тихо попросила зупинити, бо хоче до туалету…
Тримайся, гукнула Ганна, у бабці своєї сходиш, вона тебе зніжить!
Таксист трохи не стерпів у самого, каже, онучка такого ж віку, невістка дитиною дихає, а тут… Серце здавилося.
Ану обережніше, мамаша. Бо висаджу тебе негайно, а дівчинку до соцслужб відвезу, не втримався.
Ганна аж зіскочила:
Замовкни! Не твоя справа! Вихователь зявився… Ти краще дивись, аби я на тебе скаргу не написала, можу сказати, що ти до дитини домагався. Моя донька як хочу, так і виховую.
Таксист зціпив зуби краще геть втриматись від скандалу, шкода дитину…
Їхали вони понад годину, аж поки не зупинились біля невеличкої хатинки за містом це до бабусі, Катерини Михайлівни, матері Андрія.
Чекай! закричала Ганна й швидко вихопила дитину з машини, а таксист вже аж із гуркотом вирушив.
Дійдеш сама, зміє! навздогін їй крикнув він.
Ганна плюнула в бік й потягла налякану Соломійку до воріт просто тягла!
Ось, забирайте ваше чудо що хочете, те й робіть. Мені вона не потрібна! гаркнула так, що аж у вікнах завібрувало.
Катерина Михайлівна стояла, мов укопана.
Мамо! Не йди! Соломійка рвалася до матері, руками чіплялася за її спідницю.
Відчепися! рвала чужі маленькі руки Ганна. Тепер будеш жити з бабцею!
Сусіди вже визирають із-за парканів. Катерина Михайлівна, притискаючи серце, наздоганяє внучку.
Ходімо, сонечко моє, ходімо шепоче, збирає заплакану дівчинку. Вона навіть не знала, що має онучку Андрій їй ніколи не казав.
Катерина Михайлівна забрала Соломійку додому, пригостила теплими млинцями, домашньою сметанкою, притулила до себе:
Не бійся більше нічого, дитинко, тут будеш щасливою, обіцяла вона, прямо серцем своїм.
Ганна тим часом покинула двір зникла з життя так само раптово, як і зявилась.
Катерина Михайлівна стала для внучки світом. Вона ростила її в любові, вчила всьому найкращому, провела до першого класу А далі зовсім непомітно плинули роки, і ось вже Соломійка закінчує 11 клас. Красива дівчина, лагідна, розумна мріяла вступити у медичний коледж у Києві.
Шкода, тату так і не визнав мене, легенько зітхає, притулившись до бабусі на веранді в вечірньому саду, коли сонце сідає над річкою.
Катерина Михайлівна гладить її по косах: ну що тут скажеш? Андрій свою першу сімю плекати почав з дружиною син, Вадим, якому в очі заглядає А про Соломійку навіть чути не хоче, ще й при зустрічі покепкує.
Сам ти обірванець! якось бабуся не витримала лише й приїздиш у день моєї пенсії, гроші виклянчити! А сам працюєш і жінка працює! А Соломійка мені рідна онука!
Ах ось ти як, мамо? Добре! Як помреш і ховати не приїду! кинув Андрій і повів геть Вадима, ще й скоса на внучку поглянув так з тієї пори і не зявлявся.
Бог йому суддя, Соломійко, про шепотіла Катерина Михайлівна. Пішли чайку попємо та спати, бо завтра тобі атестат видавати!
Літо промайнуло у клопотах, і прийшла пора вирушати до Києва.
Бабуся, хоч і старенька, ще з сили зібралася, Віктор-сусід із села довіз їх до гуртожитку. Соломійка прощалась довго, у сльозах.
Вчися, янголе, найголовніше вчися! Далі в житті ти будеш тільки на себе надіятись, я ж уже скоро зовсім стара стану
Та що ти, бабусю! Ти ще стільки проживеш, що правнуків дочекаєшся, не стримувала сліз Соломійка.
А бабуся потім ще заїхала до нотаріуса вирішила, що змаже щось оформити, поки сили є, щоб улюбленій внучці після себе залишити дім.
В гуртожитку Соломійка потроху влилася у навчання, кожні вихідні мчала до бабусі допомагати, обіймати А з роками рідше стала навідуватись закохалась у хлопця зі свого коледжу, Сашка, добрий він і серйозний, теж мріяв стати медиком.
Катерина Михайлівна тільки раділа за внучку: ну нарешті та щаслива!
Одружилися Соломійка й Сашко після отримання диплома у скромному кафе, з родини нареченої була тільки бабуся. Усі тости за здоровя бабусі, за щастя молодих! А Соломія на весіллі каже:
Бабусю, ти для мене і мама, і тато, і весь світ! Ти мені подарувала справжній дім, тепло, любов усе своє життя віддала мені Дякую тобі!
І от ще більше гостей розчулився
Потім Катерина Михайлівна захворіла, стала слабнути Соломійка з Сашком по черзі їздили в село, намагалися доглядати, поєднуючи це з навчанням в інституті.
Одного вечора бабуся перетисла внучку за руку й сказала:
Коли мене не стане, не бійся, що рідня навалиться я завчасу оформила дарчу, все законно. Дім твій. Продавай, як надумаєш, і купуй квартиру в місті.
Соломійка тільки заплакала
Відходила Катерина Михайлівна легко тихо і спокійно, як хотіла. Після 40 днів до хати зявився Андрій зі своєю родиною.
Збирайтесь, дім треба звільнити! кинув він, ще й на свою дружину зиркнув, син Вадим жує жуйку на подвірї.
Соломійка була в шоці, нестримно поглянула на них усіх навіть на Вадима, якого ніколи не знала. У того вже в очах рахунок лиш би хату продати, собі якусь машину купити!
Тут, якраз, повертається Сашко з магазина.
А це хто? Вже мужика завела? заревів Андрій.
Я її чоловік по закону, а ви хто такі взагалі? Хіба бачив я вас поряд зі своєю дружиною?
Андрій почервонів, дружина його до суду кличе
Я не залишу так дому, доведу, що ти не дочка мені! кричить.
Вадим шипить:
Чемайдани пакуй, обірванко! Ми все зробимо, щоб не жила тут!
Після їх відходу Соломійка впала на підлогу й розридалася ну чому вони так жорстоко?
Сашко обійняв:
Завтра дамо оголошення, продамо той дім. Інакше вони не дадуть тобі спокою
Я знаю, бабуся ж сама цього хотіла. Але так тяжко Вся душа тут залишиться!
Дім продали ще до осені: купили його добрі люди, й одразу запропонували гідну ціну у гривнях заплатили, навіть не тягнули кота за хвіст! Сад, город, тиха вулиця
Саша з Соломією придбали невелику квартиру у Вінниці. А ще через рік у молодої родини народилася донечка давно омріяна і вистраждана.
Коли Соломія вкладає свою крихітку спати, завжди шепоче в темряві: «Дякую, дорогенька моя бабусю Катерино, за життя, яке ти мені подарувала»
