Про свої заручини Андрій розповів нам раптово. Хоч новина була радісною, але досить дивною. Зараз йому вже двадцять чотири роки, п’ять з яких він був один, ні з ким не зустрічався, завше проводив час в університеті або на роботі. На відносини не мав часу, або просто не хотів їх, а тут раптово весілля. Дивно це все.
Ми познайомились з його нареченою Марічкою на наступний день. Ще через декілька до нас в гості приїхали свати. Познайомитись і обговорити весілля. Сім’я невістки жила в сусідньому селі. Жили досить заможно по місцевим міркам, мали гарний будинок, машину.
Я накрила на стіл, та чекала гостей. Андрій ходив по будинку знервований. Але це зрозуміло, родину не кожного дня створюєш.
-Андрію, щось сталось, чому ти такий нервовий? — запитала я.
-Мамо, мушу тобі зізнатись. Одружуємось ми не просто так, Марічка вагітна. Вже шість тижнів.
Мене ця новина не дуже здивувала. Мала щось подібне на думці. Все ж сенс йому так раптово одружуватись з малознайомою дівчині.
—Я здогадувалась, синку. Онука чи онучку ми хочемо вже давно. Пишаюсь, що ти відповідаєш за свої вчинки та не кинув дівчину саму.
Хлопець нічого не відповів, але полегшення зійшло на його обличчя.
Приїхали свати, я пішла зустрічати їх на подвір’я. Невістка сказала що зараз прийде і взяла свою маму під руку. Напевно хотіли про щось поговорити. Розмовляли вони дуже довго, тому я вирішила покликати. Вийшла до веранди та краєм вуха почула розмову.
-Марічко, ти сама зробила свій вибір. Це ж ти підлаштувала вагітність від цього хлопця, а тепер тебе мучає совість? Tи пізно схаменулась.
—Мамо… — дівчина не встигла закінчити речення.
Сваха мене помітила та якось дуже неприємно посміхнулась. Всі сіли за стіл, розмовляли про весілля, а я мовчала, обдумувала почуте. Ввечері, коли гості вже збирались додому, жінка мене покликала на розмову. Довго розповідала про те, як дівчина любить нашого Андрія та як довго шукала доріжки до його серця. Завагітніла, то й прекрасно. Дітки це ж так чудово. Я все стояла мовчки. Сваха побачила, що вмовляння на мене не діють, запропонувала мені гроші. Багато грошей. Я їх взяла, але замість нічого не пообіцяла. Так само мовчки пішла до будинку.
Все гарно зваживши, наступного дня підійшла до сина. Розповіла про цю ситуацію, про все, що почула і дала йому гроші, які отримала від матері Олесі.
-Мамо, можливо ти мене не зрозумієш, але я не можу покинути свою майбутню дитину. Вона не винна, що мати так вчинила. Ці гроші залишаться на перший внесок свого житла. З Марічкою спільну мову вже якось знайдемо….Можливо колись і розповім їй що про все знаю…?
Він вчинив як вважав правильним. Пробачив дурній Марічці. А чи зможу пробачити я?
