Одного разу я почула від бабусі життєву мудрість про те, чому не можна kаратu дітей і після того моє життя назавжди змінилось

В нашій сім’ї завжди було заведено наказувати дітей за все. Мені діставалось буквально на кожному кроці: розсипала цукор чи муку, розбила стакан, порвала нові штани, навіть, коли випадково впала чи вдарилась — усе одно отримувала покарання. Варто сказати, що я ніколи не робила це навмисно, просто я була надто непосидлива та любопитна.

Проте один випадок перевернув наше життя з ніг на голову. Одного разу мамі поручили привітати з ювілеєм колишню колегу по роботі, яка вже багато років на пенсії. Залишити мене не було на кого, то ж мамі не залишилось нічого іншого як взяти мене з собою. Тій бабусі було вже вісімдесят років і вдома у серванті стояв дуже красивий порцеляновий сервіз, мабуть, для гостей. Бабуся вирішила пригостити нас чаєм з тортиком з нього і я поки намагалась їй допомогти, розбила одну з тих красивих чашок.

У ту ж секунду я отримала гучний ляпас від матері, який супроводжувався ще й криком. Я розплакалась, боячись отримати добавку від сердитої матері. Проте тут бабуся відвела мене в сторону та посадила на крісло, а матері сказала:

— Досить кричати на дитину, невже ти не бачиш, що лякаєш її? Нічого такого не сталось. Якби ти розбила чашку, то я б теж мала дати тобі ляпаса та накричати?

Мамі стало ніяково і вона замовчала. Бабуся продовжила далі:

Жодний, навіть найдорожчий сервіз, не коштує сліз твоєї дитини. Ну був сервіз на шість людей, а тепер буде на п’ять. До мене більш як двоє людей ніколи вже й не прийде. А якщо, дасть Бог, і прийде, то нічого їм не станеться, якщо вип’ють чай зі звичайних кружок.

Тоді вона встала, дістала ще одну чашку та налила у неї чай.

Ми ще трохи посиділи та поговорили, а тоді стали збиратись додому. На прощання бабуся загорнула у папір тарілочку, яка була тепер без пари й подарувала мені.

Пройшло багато років і зараз я, на жаль, навіть не згадаю як звали ту бабусю, але її слова ми з матір’ю запам’ятали назавжди. Від того дня мама жодного разу нас не вдарила.

Зараз я доросла жінка у якої вже давно є власна сім’я та діти, але ту тарілочку я збережу назавжди. Часом, коли діти перевертають дім з ніг на голову і мені хочеться добряче крикнути на них чи навіть вдарити, я дивлюсь на тарілочку та згадую слова тієї мудрої старенької бабусі й все відразу проходить…

 

Оцініть статтю
Джерело
Одного разу я почула від бабусі життєву мудрість про те, чому не можна kаратu дітей і після того моє життя назавжди змінилось