В кінці 60-их років одна неперевершена красуня з маленького покинутого селища, добралась до міста Ковентрі, щоб доїхати до великої столиці — Лондон. Жінка, яка допомагала пасажирам з посадкою, сказала їй що вільних місць немає, крім одного в приватному люксі на двох осіб. І порекомендувала, що якщо вона вихована, краще їй туди не сідати.
-Чому я не можу на нього потрапити?
-Там знаходиться іноземець. Страшний, брудний , неввічливий, некультурний, неврівноважений напевно
Вона сказала мені що він був брудний в усіх значеннях цього слова.
-Намагався мене разом з собою затягнути в туалет. Потім, одного хлопця не випускав, хотів до нього пробратись. Руками розмахує, щось нечітко говорить, а українською навіть не розуміє. Його очі голодні та сповненні злості. Біля туалету неможливо було пройти, поки я з ним добре не побесідувала. Не треба тобі з ним в одному купе їхати!
Но дівчині дуже треба було виїхати, тому вона вирішила ризикнути сісти до цього страшного по її словах іноземця. Вона добре знала англійську. Іноземець дійсно був такий, як описувала провідниця, одразу при вході став ввічливо приставати, чуть не витіснивши її з купе, привітався, жалісно показав на свою щетину, брудну сорочку, і промовив:
-Haven ’t water.
-Як немає води? – здивувалась дівчина – А в туалеті?
-Я там був! Всі крани повертав в різні сторони, нема води. Я ж бачу що пасажири йдуть в туалет з рушниками, виходять чисті і бриті. Намагався запитати в чому справа, але від мене всі відвертаються і лякаються!
-А ти пімпочку піднімав?- поцікавилась дівчинка.
-Пімпочку?
Згодом вияснилось і то, чому в нього були такі голодні очі. У вагоні-ресторані не приймали його кредитну карточку. На маленьких станціях не було жодних банкоматів. Його дорога починалась аж з Бредфорда. Він був чоловіком великим, а ціни в ресторанні завищені, а всю готівку він уже витратив ще на на початку дороги. На великих станціях, не ризикував виходити тому, що не знав скільки потяг буде стояти, а не було поряд нікого хто б його зрозумів.
Через декілька хвилин, пасажири спостерігали за цікавим видовищем. Ця чарівна дівчина і іноземець, який йшов за нею, туалетну кімнату і за ними закрились двері.
Ще через деякий час цей самий іноземець, як виявилось він був американський професор, доктор хімічних наук, спеціаліст по тайм менеджменту, був у експедиціях на Алясці – Джек Тіммер. Це вже була зовсім інша людина, чистий, охайний, ввічливий і дуже цікавий співрозмовник. Чому він поводився так раніше, так ніхто і не дізнався.
Для цілого вагону ця дівчинка була героїнею, яка змогла зрозуміти іноземця. Саме так Джек Тіммер познайомився зі своєю майбутньою нареченою. І їхньою сімейною фразою стало: « Did you press the pimpochka from the down?»
