Самотня жінка з «прицепом»
Оксана виховувала сина сама. Чоловік пішов від неї більше десяти років тому. Увесь цей час він «сумлінно» сплачував аліменти, був, як сам казав, кришталево чистим перед законом і совістю.
Пішов, забравши свої речі та машину, залишивши Оксану з неоплаченою іпотекою за квартиру і сином. За всі ці роки жодного разу не прийшов подивитися на хлопчика, не привітав з днем народження, не подарував навіть цукерки.
«Напевно, вже не одну дурну осчастливив, як тебе. Так і тікатиме від відповідальності, поки чоловічої сили не втратить. І швидше б уже. Казала — не бери іпотеку. Не послухалась. Тепер все життя працюватимеш на неї», — зітхала мати Оксани. Хоча саме вони з батьком наполягали, щоб донька оформила кредит і записала квартиру на себе.
Отак і жила — від зарплати до авансу, на двох роботах, виховуючи сина. Слава Богу, Артем не завдавав клопоту.
Після другої роботи, виснажена, вона заходила до магазину і поволіклась додому, мріючи швидше скинути важкі пакети, зняти взуття, сісти, витягнути ноги й заплющити очі. Відчувала себе кобилою — такою, що в парку катає дітей, заробляючи на хліб.
Їм заплітають гриви, прикріпляють блискучі султани, накидають яскраві попони. А вони йдуть повільно, сумно дивлячись перед себе, везучи на спині чергову дитину. Так само почувалася й Оксана. Життя по колу: робота — магазин — дім.
Носила зручний, немаркий одяг із «Епіцентру». Оновки дозволяла собі рідко, берегла для особливих випадків, яких у її житті було небагато. Тому речі застарівали ще до того, як встигали зноситися.
Ішла й думала: що готувати на вечерю, чи вдома Артем… Об’ємна жіноча сумка висіла через плече. Однією рукою тримала її, щоб не зісковзнула, в іншій — пакет із продуктами. Якщо син вдома, то відпочине п’ять хвилин і піде варити макарони з сосисками.
А якою вона була раніше! Густе волосся, блиск в очах. Фігура й зараз — на залюбки. Мріяла про кохання, як і всі дівчата. Воно прийшло до неї в образі Дмитра. Як було не закохатися в симпатичного хлопця? Він обіцяв кохати її вічно, говорив, що буде в них машина — обов’язково крутий «Порше» або, на крайній випадок, «БМВ». Що обов’язково буде двоє дітей.
Машину він купив. На ній і поїхав у яскраве майбутнє, залишивши Оксану з квартирою під іпотекою та сином.
Дивилася під ноги — варто задивитися, як потрапиш у калюжу або підхопиш ногу. Дороги в нас, як завжди, лишають бажати кращого. Треба ще встигнути відскочити від краю тротуару, аби якийсь лихач не обілив брудною водою, промчавши крізь багно.
«Оксано!» — шлях їй перегородила вишукана молода жінка в модному вбранні.
Ледь впізнала Тетяну, з якою разом вчилася в школі. Та ніколи не була красунею, а тепер виглядала, ніби зійшла з обкладинки журналу. Оксана поруч із нею відчула всю жалюгідність свого вигляду.
«Як добре, що зустріла! До мами приїхала — а нікого з наших немає. Роз’їхались усі. Оксанко! Ну, як ти живеш?»
«Хіба по мені не видно?» — подумала вона, а вголос відповіла:
«Нормально. Як усі».
«Заміжня?»
«Розлучилася. Живу з сином. А ти?»
«А я…» — Тетяна блаженно заплющила очі, немов сонячні промені сліпили її. — «Я вийшла за італійця, живу у Венеції. Приїхала до мами на тиждень. Слухай, я тебе так не відпущу. Давай сядемо десь. Або запрошуй мене до себе. Ти де живеш?»
«Тут… недалеко. Ходімо, тільки в мене безлад. Навіть посуд із вечора не помила».
«Нічого, я до всього звикла. Та й взагалі — я ж українка!»
Оксана відчинила двері й гукнула в бік кімнати:
«Артеме, ти вдома? У нас гості!»
На порозі з’явився симпатичний підліток.
«Ого! Це твій син? Красенюка!» — захлипала Тетяна. — «У якому класі вчишся? Куди вступатимеш?»
«Ще не вирішив. Мам, посуд я помив, мені уроки треба робити», — сказав він і пішов у свою кімнату.
«Ну треба ж, який самостійний», — у голосі Тетяни прозвучала заздрість.
«А в тебе є діти?» — запитала Оксана, розпираючись від гордості за сина.
«Немає. Чоловік набагато старший. У нього вже дорослі діти, не хоче знову візкатися з підгузками».
Оксана наспіх готувала вечерю, а Тетяна розповідала про життя в Італії.
«А чому розлучилася? Чоловік пив?» — нарешті спитала вона.
«Ні, не пив. Поки не народився Артем, усе було добре. А потім… Він погано спав, плакав. Я не працювала, у декреті сиділа, а в нас іпотека, кредит на машину. Врешті, Дмитро сказав, що втомився від такого життя, — і пішов. Точніше, поїхав на своїй машині».
«Ось козел!» — вигукнула Тетяна. — «Кинув тебе з диА через рік Оксана й Антон одружилися, і на весіллі Артем підняв тост за те, щоб мама нарешті була щаслива.
