«Оце так гість несподіваний!» вигукнув Тарас Іванович. «Можеш іти назад, звідки прийшов!»
«Тату, що з вами?» здивувався Богдан. «Двадцять років не бачились, а ви мене так зустрічаєте?»
«Якби від мене залежало, зустрів би тебе різкою!» Тарас Іванович схопився за пояс. «Та нічого! Зараз виправимо!»
«Гей, легше!» Богдан відступив. «Мені не пять, я вже можу дати відсіч!»
«Ось вона, твоя вдача!» злісно кинув Тарас Іванович, не відпускаючи ремінь. «На слабких наскакуєш, від сильних тікаєш, добрих обманюєш, а злим підлещуєшся!»
«Так за що ти на мене гніваєшся?» Богдан знизував плечима. «Якщо я й провинився, то двадцять років минуло! Давно треба забути!»
«Легко тобі говорити, коли вина твоя! Звичайно, хочеться, щоб усе пробачили! А от я тобі не пробачу ніколи!» заявив Тарас Іванович.
«Та в чому я провинився?» розгубився Богдан. «Усі роки думав чому батьки мене зрадником назвали й додому не пускали? На листи мої жодного разу не відповіли! А я писав!»
«Невже й справді не знаєш?» з єхидством запитав Тарас Іванович.
Богдан усе ще не розумів, але на галас вийшла мати.
«Ось не було лиха!» скрикнула Ганна Степанівна. «Ганьба на нашу голову! Виженіть його, Тарасе, геть із двору!»
Здивування Богдана було таке велике, що він завмер, як укопаний. А мати додала:
«Дав би Господь сили відходила б тебе кочергою! Та бачу вже хтось шельму помітив!» вона вказала на синця під оком сина.
«Добре влучив хтось!» усміхнувся Тарас Іванович. «Руку йому потиснув би!»
«Та що з вами?» вибухнув Богдан. «Двадцять років мене не було і ось такий прийом?»
«Хто тебе вчора вдарив?» спитав Тарас Іванович. «Ми його ще подякуємо!»
«Звідки знаю?» роздратовано відповів Богдан. «Їхав автобусом, сусід Василь впізнав, кинувся вітатись. А на зупинці якийсь парубок підскочив, в око вдарив, плюнув і зник!»
«Справжній лицар!» усміхнувся Тарас Іванович. «Спитаю в Василя, хто це був!»
«Тату, та тобі й дійсно байдуже, що двадцять років не бачились?» вигукнув Богдан.
«А нащо ти тут, зраднику?» відрізала Ганна Степанівна.
«Звідки я зрадник?»
«Бо так!» донісся голос із кухні.
«А це ще хто такий сміливий?» розлютився Богдан.
З хати вийшов молодий чоловік.
«Ось він, той, хто мені фінгал поставив!» показав Богдан.
«Молодець, внуче!» похвалив Тарас Іванович. «Не проґавив нагоди!»
«Який до біса онук?!» відскочив Богдан.
«Ось такий!» Ганна Степанівна заступила юнака. «Твій син! Кинутий!»
«У мене немає сина!» відповів Богдан. «Якби був я б знав!»
«А ти згадай, чого двадцять років тому з села втік!» з болем у голосі промовив Тарас Іванович.
***
Богдан не називав свій відїзд із села втечею. Він просто поїхав раніше, ніж планував.
Він їхав у далеке місто вступати до технікуму. Хотів влаштуватись і знайти роботу ще до початку навчання. Стипендія була маленькою, а просити допомоги в батьків соромно.
Та була й інша причина. Незадовго до відїзду в селі розпочалися весілля. Наречені шукали собі чоловіків, і якби Богдан затримався його б точно оженили. Від цього він і втік.
На запитання «Чому?» він відповідав так:
«Я хочу служити на флоті! А кидати дружину вдома не по мені. Я ж не баран, щоб роги відрощувати!»
Море у його житті зявилося випадково. Після школи його призвали на службу і він потрапив на корабель. За рік зрозумів його стихія не земля, а вода.
Повернувшись, він одразу ж подав документи до морського училища. Але перед навчанням вирішив «нагулятися».
Молоді хлопці після армії гуляють так, що аж свідомість втрачають. І Богдан бачив, як горді орли перетворюються на забитих курчат одружуються, обростають господарством, втрачають себе.
Він собі такої долі не хотів. Тому навіть у гулянках тримав себе в руках.
Але дівчата в селі його не забували. Молодий, перспективний, із планом на життя. До нього сваталися, запрошували в гості, а батькам підсилали свах.
Богдан зрозумів якщо не втече, його зламають. Тому виїхав на півтора місяці раніше.
Приїхав, влаштувався, зняв кімнату в гуртожитку, подав документи і листа батькам написав, що все добре.
У відповідь прийшов лист, де його називали зрадником, боягузом і ще гіршим. Батьки відріклися від нього, заявивши, що таким, як він, місце в морській безодні.
Богдан не розумів що сталося? Він писав листи, але у відповідь мовчанка.
Коли він отримав диплом, прийш
